8 липня в нашій державі відзначається День зенітно-ракетних військ Збройних сил Росії. Це неофіційне свято, який безпосередньо пов’язаний з датою появи зенітних ракетних військ. Датою заснування вітчизняних зенітно-ракетних військ вважається 8 липня 1960 року. Саме в цей день спеціальною директивою начальника Генерального штабу ЗС СРСР у штат Управління головнокомандувача Військами ППО країни була введена посада командувача зенітно-ракетними військами ППО. При цьому перша вітчизняна стаціонарна зенітно-ракетна система С-25 «Беркут», яка спочатку розроблялася для забезпечення ППО Москви, була офіційно прийнята на озброєння ще в 1955 році.
Перший радянський зенітно-ракетний комплекс
Саме система С-25, розгортання якої навколо столиці було завершено до 1958 року, стала першим вітчизняним зразком зенітної керованої ракетної зброї, доведеним до серійного виробництва і прийнятим на озброєння. Система, що отримала кодову назву «Беркут», могла вражати різні типи повітряних цілей на висоті від 3 до 25 кілометрів. Після свого прийняття на озброєння в 1955 році система постійно модернізувалася, що дозволило їй прослужити до початку 1990-х років. Після модернізації 1977 року, система отримала можливість вражати повітряні цілі, що летять зі швидкістю до 4300 км/год у діапазоні висот від 0,5 до 35 кілометрів, при цьому максимальна дальність дії комплексу складала 58 км
Як відзначають фахівці, для своїх років система С-25 вважалася дуже досконалою. У технічному плані це був справжній прорив – перший багатоканальний зенітний ракетний комплекс, який одночасно міг вирішувати завдання і відстеження, і ураження великої кількості повітряних цілей. При цьому спочатку конструкторами була реалізована можливість координації та взаємодії між окремими батареями системи. Родзинкою комплексу було наявність багатоканальних РЛЗ, аж до кінця 1960-х років жоден інший комплекс не міг похвалитися такими можливостями.
Транспортування ракети-300 комплексу С-25 «Беркут»
При цьому у системи були й очевидні недоліки, до яких відносили стаціонарність (комплекс повністю немобилен), а самі військові частини, озброєні С-25, являли собою великі за площею об’єкти, які були уразливі для ядерних ударів ймовірного супротивника. Окремо можна виділити високу вартість і складність експлуатації комплексу. Невипадково в СРСР досить швидко відмовилися від подальшої побудови С-25 на користь створення більш простих, дешевих, але при цьому мобільних зенітно-ракетних комплексів С-75 і С-125.
Перший бойовий досвід зенітно-ракетних військ
Саме комплекс С-75 «Десна», прийнятий на озброєння в 1957 році, вперше в СРСР був випробуваний у бойових умовах, записавши на свій рахунок збитий американський літак-розвідник U-2. Варто відзначити, що З-75 став найбільш вживаним комплексом ПВО в світі. Комплекс вийшов дійсно вдалим, він успішно поставлявся в більш ніж 40 країн, а всього на експорт із СРСР було відправлено приблизно 800 дивізіонів комплексу.
Але першу повітряну перемогу комплекс записав на свій рахунок не в небі над СРСР. 7 жовтня 1959 року ракетою комплексу С-75, розташованого поблизу Пекіна, був збитий тайванський висотний розвідник RB-57D. Китайським ракетникам, які працювали разом з радянськими військовими спеціалістами, вдалося вразити літаків противника на висоті 20 600 метрів, льотчик загинув. Цей епізод став першим в історії, коли літак був знищений зенітної керованою ракетою, запущеною з землі. Тоді ж в цілях секретності цю перемогу приписували літаку-перехватчику.
Над Радянським Союзом розрахунки комплексу С-75 вперше відзначилися 16 листопада 1959 року, коли ракетою комплексу був успішно вражений американський розвідувальний аеростат, що виконує політ на висоті майже 28 000 метрів в районі Сталінграда (з 1961 року Волгоград). А вже 1 травня 1960 року відбувся найвідоміший випадок успішного застосування зенітно-ракетного комплексу у вітчизняній історії. В цей день над Свердловську (нині Єкатеринбург) був збитий американський висотний літак-розвідник Lockheed U-2.
Пускова установка комплексу С-75
Lockheed U-2, яким керував пілот Френсіс Пауерс, вилетів з пакистанського аеродрому Пешавар 1 травня 1960 року. Маршрут літака проходив спочатку над Афганістаном, а потім над територією Радянського Союзу, льотчик повинен був перетнути практично з півдня на північ, кінцевою точкою маршруту над територією СРСР був Мурманськ, посадку висотний літак-розвідник повинен був вчинити на норвезькій авіабазі Буде. Підвищена боєготовність радянських сил ППО забезпечила практично негайне виявлення літака-порушника, але довгий час здійснити перехоплення літака-розвідника висотними винищувачами і літаками-перехоплювачами не виходило з-за великої висоти польоту U-2.
Все вирішилося в небі над Свердловськом, коли літак опинився в зоні дії радянських зенітно-ракетних комплексів. В 8:53 хвилини за московським часом літак-порушник був збитий вогнем із землі силами ЗРК С-75 другого дивізіону 57-ї зенітної ракетної бригади розрахунком, яким командував майор Михайло Воронін. Це сталося біля села Косуліно, розташованого в районі Верхньо-Сысертского водосховища недалеко від Свердловська. Всього по літаку було випущено 7 зенітних керованих ракет, але мета була вражена першою ж ракетою, в результаті чого літак зруйнувався ще в повітрі. Численні уламки літака, які спостерігали на екранах операторів РЛС, були ідентифіковані, як можливі цілі, а дрібні уламки, як використовуються перешкоди. Тому сусідній дивізіон обстріляв і зафіксовані в повітрі нові цілі. Літак-розвідник впав недалеко від села Поварні, Френсіс Пауерс не постраждав від вибуху ракети і зумів покинути літак, що приземлився на парашуті в села Косуліно, де його затримали місцеві жителі.
Даний інцидент мав великий вплив на відносини між СРСР і США, ускладнивши діалог між двома країнами. При цьому американці змушені були визнати програму розвідувальних польотів літаків-шпигунів з порушенням повітряного простору Радянського Союзу, для США збитий під Свердловськом літак U-2 став серйозним ударом по репутації. А засуджений на 10 років позбавлення волі за шпигунство Френсіс Пауерс вже в 1962 році був успішно обмінений на знаменитого радянського розвідника Рудольфа Абеля.
Сучасний стан зенітно-ракетних військ
З моменту появи перших вітчизняних зенітно-ракетних комплексів пройшло вже більше 60 років, за цей час вони встигли пройти величезний шлях розвитку. Сьогодні саме Російська Федерація є одним з провідних виробників комплексів ППО, які користуються стабільно високим попитом на світовому ринку озброєнь і поряд з авіаційною технікою, купуються сьогодні багатьма країнами. Останнім бестселером на міжнародному збройовому ринку є зенітно-ракетна система С-400 «Тріумф», володарями якої вже стали збройні сили Туреччини, Китаю та Індії, а кількість потенційних замовників системи давно перевалило за десятку.
Зенітно-ракетна система С-400 «Тріумф», яка є продовжувачем славних традицій попередніх систем ППО вітчизняного виробництва, є сьогодні основним засобом захисту російського повітряного простору. В наші дні Повітряно-космічні війська Росії володіють сучасними зенітними ракетними системами, до яких крім комплексу С-400, відносять комплекс С-300 (різних модифікацій) і зенітні ракетно-гарматні комплекси «Панцир-С1». В даний час завершується процес переозброєння армії на комплекс С-400, всього до 2020 року російські збройні сили повинні отримати від промисловості 56 дивізіонів С-400 «Тріумф», в даний час це замовлення практично повністю виконаний.
Завдяки наявності сучасного та ефективного озброєння, що володіє видатними тактико-технічними характеристиками, російські зенітні ракетні війська складають головну силу в системі російської протиповітряної оборони. Їх основне призначення – це надійний захист пунктів управління вищих ланок військового та державного управління країни, важливих економічних і промислових центрів Росії, угруповань військ, а також інших об’єктів на території країни від можливих ударів з боку засобів повітряно-космічного нападу ймовірного супротивника. Для підтримання бойової готовності військ, зенітно-ракетні війська регулярно проводять навчання, в тому числі тактичні з бойовими стрільбами на полігоні «Телемба» (Забайкальський край) і «Ашулук» (Астраханська область).
Автор:Сергій Юферев
Джерело: http://zenit2.com.ua/
