Життя без Росії. Що відбувається з країнами, отвернувшимися від Москви

1

Сьогодні в багатьох країнах світу Росію цілеспрямовано демонізують. І зрозуміло, коли негативний образ нашої країни створюється у таких державах як Великобританія або США, які завжди були нашими опонентами і нічим особливо не зобов’язані Росії. Але як бути з багатьма країнами Азії та Африки, Східної Європи, з основною частиною республік, що виникли на пострадянському просторі? Навіть в таких начебто дружніх державах, як Казахстан або Киргизстан, російське і радянське минуле критикують, а часом і перебріхують, намагаючись затерти ті заслуги, які були у нашої країни перед народами республік. Але почнемо по порядку.
Росія і Прибалтика
Протягом кількох століть прибалтійські землі входили до складу російської держави, потім півстоліття були частиною Радянського Союзу. Але саме в прибалтійських державах сьогодні найбільше говорять про ненависть до радянського минулого, аж до кримінального переслідування за радянську символіку.
Але що являла собою Прибалтика до Росії? Прибалтійські народи не мали власної державності, а перебували під управлінням німецьких рицарських орденів, а потім німецької і шведської аристократії. Але не тільки верхівка Курляндії та Ліфляндії була представлена етнічними німцями.
В руках німців знаходився практично весь бізнес (крім єврейського), вони ж займали чільні позиції в релігійному і культурному житті, переважали серед осіб вільних професій і навіть серед міських торговців і ремісників. Латиші, ливы, естонці жили в сільській місцевості, займалися селянською працею, причому найчастіше в ролі наймитів у німецьких поміщиків. Ставлення до корінного населення Прибалтики було вкрай зарозумілим.
Звичайно, в Російській імперії остзейські німці зберігали свої позиції, однак вони стали займати важливі державні і військові посади і в інших губерніях, переселяючись туди з Прибалтики. У свою чергу, латиші та естонці стали поступово набувати не тільки великі свободи, але і національну самосвідомість. Багато представників прибалтійських народів саме в Російській імперії стали отримувати військову освіту, вливатися у військову еліту. Так з’явилися, наприклад, знамениті латиські стрілки.

До речі, такий ненависний сучасної Латвії радянський лад спирався частково і на підтримку латиських стрільців, а в партійній еліті Радянського Союзу, особливо в 1920-х – 1930-х рр. було дуже багато представників латвійського та естонського народів, причому вони часто служили в органах державної безпеки, в Червоній Армії, в міліції, займаючи відповідальні пости.
Але справжнім розквітом для Прибалтики час стало включення її до складу Радянського Союзу. Саме за радянської влади в Латвії, Литві, Естонії була створена більша частина промислової та соціальної інфраструктури, прокладено транспортні комунікації. Але найголовніше – простий народ зміг зітхнути спокійно, його представники отримували вищу освіту, опановували різними професіями.
Прибалтика була зразковим і самим багатим радянським регіоном. Тут завжди були кращі товари, у тому числі імпортні, краща інфраструктура побутового обслуговування. Туристи їхали в Латвію, Литву та Естонію з усього Радянського Союзу. Рига і, меншою мірою, Ригу і Вільнюс були самими просунутими містами після Москви і Ленінграда, а в чомусь і перевершували їх.
Радянський час було для Прибалтики періодом розквіту. Сюди їхали туристи, тут випускали автомобілі, радіоприймачі, одяг та інші товари, расходившиеся по всьому Радянському Союзу. Кому сьогодні потрібні латвійські автомобілі в Європі чи Сполучених Штатах? Через порти Латвії та Естонії переправлялося велику кількість вантажів, які йшли з СРСР на експорт в інші країни. Точно також надходив через ці порти і імпорт в Радянський Союз.
Жизнь без России. Что происходит со странами, отвернувшимися от Москвы геополитика
Зараз естонські і латвійські порти не дають обороту, який вони мали в радянський час. І, враховуючи непрості політичні відносини між Росією і прибалтійськими державами, Латвія і Естонія ризикують повністю втратити російський транзит. Для них це загрожує колосальними збитками, оскільки зараз, як би в Ризі або Таллінні не обливали б Росію брудом, без транзиту з нашої країни і в нашу країну вони мали б куди менший дохід.
Протягом століть Прибалтика була інтегрована в єдину економічну систему з Росією (Радянським Союзом) і спроби прибалтійських країн поламати цю традицію не привели ні до чого хорошого. Досить подивитися на неймовірні масштаби еміграції з Прибалтики в країни Євросоюзу. Причому їде, насамперед, молодь, готова на будь-яку працю у Великобританії, Німеччині, Польщі, тільки б не залишатися на батьківщині, де немає ні роботи, ні перспектив, ні грошей.
Середня Азія і Закавказзя
Не менш примітний приклад – республіки Середньої Азії. Ще в радянський час, в кінці 1980-х років, тут також почала підніматися хвиля націоналізму, інспірована зацікавленими силами – як закордонною агентурою, так і місцевими націоналістами – вихідцями з тієї самої «національної інтелігенції», так пестовавшейся радянською владою.
Рубіж 1980-х – 1990-х років увійшов в історію середньоазіатських республік як період масових заворушень, конфліктів на національному ґрунті, міжкланової боротьби, що супроводжувалися, зрозуміло, утисками російського населення. Починаючи ще з дореволюційних років в Середню Азію стало прибувати велика кількість росіян – кваліфікованих робітників, інженерів, лікарів, вчителів. Вони осідали тут, вносили колосальний внесок у розвиток регіону.
Дуже багато що протягом ХХ століття було зроблено в Середній Азії росіянами. Про те, що являла собою життя в тому ж бухарському емірату, добре описано у творах класика таджицької літератури Садріддіна Айні. З приходом Росії в регіоні було заборонено рабство, почалася боротьба з багатьма дикими пережитками середньовіччя. У радянський час Середня Азія розвивалася бурхливими темпами. Міста середньоазіатських республік придбали сучасний вигляд, кочове населення переходило на осілий спосіб життя, розвивалася промисловість, з’являлися навчальні заклади – від шкіл до вузів.
Жизнь без России. Что происходит со странами, отвернувшимися от Москвы геополитика
Величезний внесок був внесений в охорону здоров’я, система якого перш повністю була відсутня. Завдяки радянської влади почалася масована підготовка національних кадрів, у тому числі і з числа жінок, яких раніше взагалі не допускали до освіти й усіляко дискримінували. З’явилися свої лікарі і вчителі, інженери і вузівські викладачі.
Практично все, що ми бачимо в Середній Азії – від лікарень до аеропортів, від залізничних вокзалів і самих доріг до шкіл, університетів до підприємств, було створено з приходом Росії. І як тільки Росія з регіону пішла, розпочався масштабний криза. У найбільш тяжкому становищі опинилися Узбекистан, Таджикистан і Киргизстан, де були відсутні нафту та газ і, відповідно, не було можливості експортувати їх за кордон. Внаслідок цього у названих республіках почався масштабний соціально-економічний криза. У Таджикистані він ускладнився громадянською війною.
Мільйони вихідців з перерахованих республік кинулися в Росію на пошуки роботи і заробітку, а то й просто кращого життя. Навіть еліта республік вважає за необхідне мати квартири в Москві, але навряд чи перебуває в здоровому глузді забезпеченому росіянину прийде в голову ідея покупки квартири в Намангані або Хорозі. Найбільш дивує те, що люди, ще двадцять п’ять років тому кричали «Росіяни, забирайтеся!», сьогодні змушені їхати в Росію, не гребуючи тут найважчими і низкоквалифицированными роботами.
Але влада республік не бачать або не хочуть бачити того, що без Росії їх країни приречені на злиденне існування. Навіть Казахстан, де росіяни ще залишаються досить численною групою населення, переходить на латиницю. Хоча це та сама благополучна країна регіону. Можливо, відмова від орієнтації на Росію пов’язаний з надією на отримання допомоги від якихось інших країн. Але Китаю чи США не потрібні власне республіки з їх проблемами і нищающим населенням. Куди важливіше їм природні ресурси, а для американців ще й можливість розміщувати свої бази, «каламутити воду» для дестабілізації ситуації на південних кордонах Росії.
Жизнь без России. Что происходит со странами, отвернувшимися от Москвы геополитика
Аналогічна ситуація – і в Закавказзі. Сама «антиросійська» республіка Грузія в радянський час була і найбагатшою. З Грузії вийшли багато радянські керівники – від великого Сталіна до одіозного Шеварднадзе. Але про радянське минуле грузинське керівництво згадує тепер лише з негативним відтінком. В Азербайджані ситуація трохи краще, але й тут не забувають зайвий раз згадати про негативний вплив радянського минулого. Навіть у Вірменії знаходяться сили, які виступають проти Росії, що прагнуть переорієнтувати республіку на Захід.
Україна
Колись одна з найбільш індустріально розвинених і багатих республік Радянського Союзу, Україна після антиросійського повороту остаточно зубожіла. У країні розгорнулася громадянська війна, жертвами якої стали тисячі мирних жителів. Інфраструктура на Донбасі зазнала масових руйнувань, що стосується інших регіонів, то там ситуація не краща. З Західної України – цитаделі антиросійських настроїв населення в масовому порядку емігрує в країни Європи, оскільки рівень життя стрімко падає. У Росії знаходяться мільйони українських громадян, багато з яких втекли від війни, але ще більша кількість прибуло в пошуках роботи.
Сьогодні українська влада намагається повністю відмовитися від радянського минулого. Як і в Прибалтиці, введені заборони на використання радянської символіки, йдуть перейменування вулиць, міст, націоналісти воюють з пам’ятниками, в тому числі і Володимиру Іллічу Леніну, якому Україна зобов’язана своїм статусом республіки. Адже до революції ніякої України не існувало.
До речі, якщо бути справедливим, то українська влада, бажаючи відмежуватися від радянської спадщини, повинна відмовитися не тільки від претензій на Крим. Непогано було б віддати Галичину Польщі, а Буковину і Бессарабію – Румунії, Закарпаття – Угорщини. Адже всі ці землі були включені до складу України завдяки Йосипу Віссаріоновичу Сталіну. Сьогодні Сталіна звинувачують у тому, що він в 1939 році взяв участь у «розділі» Польщі, але адже не було б розділу – не бачити Україні Львівській, Тернопільській та інших західних областей. Після Другої світової війни вони повернулися б до складу польської держави.
Жизнь без России. Что происходит со странами, отвернувшимися от Москвы геополитика
Можна перейменовувати міста, зносити пам’ятники, але куди подіти більш масштабне радянську спадщину – заводи, фабрики, залізниці, шахти, лікарні, школи, університети. Навіть військові училища, де сьогодні готують кадри для Збройних сил України, в більшості своїй з’явилися в радянський час і готували кадри для Радянської Армії. Що говорити, якщо багато діючі українські політичні лідери та воєначальники не мають ніякого відношення за своїм походженням до України – їх предки або вони самі прибули на Україну як раз в силу того, що республіка входила до складу СРСР. Той же Арсен Аваков – бакинський вірменин, батьки якого в 1966 році перебралися з Азербайджанської РСР в Українську РСР.
Зрозуміло, що відторгнення України від російського світу, Росії – «золота мрія» Заходу ще з XIX століття. Але наскільки виявилося зомбованих саме населення країни, значна частина якого підтримує існуючу владу, виступає за розрив з Росією, навіть рве особисті відносини з власними родичами, що проживають в Росії! Це і є головна катастрофа, порівняно з якою меркне погіршення відносин з Прибалтикою і Середньою Азією.
Автор:Ілля ПолонскийИспользованы фотографії:http://gosnovosti.com