ЗАГАДКИ ДРЕВНЬОЇ РУСІ
А. Романченко
з науково-популярної книги авторів: А. А. Бичків, А. Ю. Низовский,
П. Ю. Черносвитов
РЕЛІГІЯ НА РУСІ — ПОГЛЯД «ЗСЕРЕДИНИ»
Архітектура православних російських церков.
На певні роздуми наводить і архітектура православних російських церков, особливо ранніх, створених до XVI століття, з шоломоподібними і цибулинними куполами. І та, і інша форма куполів, як відомо, в повній мірі притаманна і мусульманських мечетей. Причому, як і в православних храмах, в архітектурі мечетей спостерігається історична тенденція поступового переходу від шлемовидних куполів до цибулинних. У цьому неважко переконатися, порівнявши зображення наших церков з синхронними їм мечетями (рис. 4.7, 4.8). Що це — випадковість? Чи за цим схожістю стоїть якась загальна релігійна ідея? Не треба забувати, що храм як такий завжди був «моделлю Світу», архітектурним, рукотворним втіленням цієї духовної «моделі».
Рис. 4.7. Ісламська і православна храмова архітектура:
liveinternet.гиСобор Святої Софії в Стамбулі(Константинополь)
1 — мечеть Айя Софія, Стамбул (колишня православна Свята Софія конста1ггинопольская)
allyslide.сомСобор Святої Софії у Києві(сучасний стан…
2 — храм Св. Софії в Києві (реконструкція вигляду будівлі в XII)
reconomica.гиТурция Блакитна-мечеть. jpg
3 — Блакитна мечеть у Стамбулі
vipgeo.гиУвидеть Тадж-Махал
4 — мавзолей Тадж Махал, Агра, Індія
Рис. 4.8. Російська православна храмова архітектура:
stroimmonastir.гиХрам святих апостолів Петра і Павла(XII століття).
1 — церква Петра і Павла, Смоленськ, сер. XII століття
rentmeua.сомЧернигов – П’ятницька церква
2 — церква П’ятниці, Чернігів, кордон XII–XIII століть
hramsuvorov.cerkov.гиУспенский кафедральний собор в Московському Кремлі…
3 — Успенський собор, Московський Кремль, сер. XV століття
prirodadi.гиАрхангельский собор у Москві
4 — Архангельський собор, Московський Кремль, початок XVI століття
Для істориків релігії в цьому немає загадки. Історія складання ісламу прекрасно відома і описана у величезній кількості праць [Ілюстрована історія релігій, т. 1, с. 348-408. Максуд Р., 1998]. Гранично коротко можна сказати, що проповідь Мухаммада народилася з осмислення відомих йому навчань іудаїзму і християнства, оскільки сам проповідник і пророк нової релігії виріс у тій частині арабської середовища, яка вже перейшла до монотеїзму. Ця частина арабського суспільства була ще дуже нечисленна, основна маса арабів була язичницькою, але сам Мухаммад мав монотеїстів серед своїх найближчих родичів. Не будемо тут розповідати історію життя Мухаммада, в тому числі історію його становлення як пророка, а потім і політичного діяча. Все це також детально досліджено і багаторазово описано. Ми ж просто хочемо зазначити наступне.
Проповідь Мухаммада народилася не в результаті «чистого» одкровення (об’явлення) пророка, яке дало б йому абсолютно нову релігійну ідею. Відвідували його одкровення — а їх було багато на протязі останніх двадцяти трьох років його життя — за своїм змістом були новими інтерпретаціями здавна склалася в цьому регіоні монотеїстичної ідеї, яка багато століть розвивалася спочатку в руслі іудаїзму, а потім ще й у руслі християнства. Сам Мухаммад це чудово розумів і своїх попередників глибоко шанував. Для нього Нух (Ной), Ібрахім (Авраам), Муса (Мойсей), Іоанн Хреститель (Юнус ібн Закрийа), Іса (Ісус) — святі пророки, і з них Іса — останній за часом до самого Мухаммада і найбільший.
Головне, в чому Мухаммад не згоден з християнством — це в догматі, що затверджує, що Ісус — Син Божий. Так, Ісус — найбільший пророк, наділений понад даром чудодеяния, так, він народився в результаті непорочного зачаття, і це — диво, створене Богом, так, він носій Духу Божого і є втіленням його Слова, але все одно він — людина, і в принципі не може бути єдиносущим з Богом, тому що останній єдиний і не наведемо в якості Батька. Світ їм створений, і в цьому створеному Світі всі, хто не є — є, а не народжені від Бога.
І ще одне положення ісламу відділяє його від ортодоксального християнства. Згідно з Кораном, Ісус умирав на хресті: Бог врятував його від смерті, взявши живим на небо. Місія Його не в прийнятті на себе гріхи людей — що безглуздо, оскільки кожен буде перед Богом відповідати за себе сам — а у несенні людям божественного послання, допомагає їм знайти дорогу до нього. Це твердження вчення Мухаммада перегукується з докетизмом — сирійським варіантом християнства, який стверджував, що хресна смерть Ісуса — бачення, дане людям Богом науки. Але у докетов справжній Ісус — Бог, і його людська оболонка — лише «маска», видима людям. І в цьому корінна розбіжність докетизма з ісламом. Православна церква визнала докетизм єрессю.
А говоримо ми тут про все це, щоб нагадати читачеві: Східне Середземномор’я, або навіть ширше — Близький Схід (включаючи Аравії), це «вечнокипящий цивілізаційний котел». Тут народжувалися найдавніші цивілізації планети, і тут виникали і люто боролися між собою релігійні ідеї. Це, безумовно, свідоцтво вічних пошуків вирішення найшляхетнішій завдання, що стоїть перед людиною — усвідомлення істини про світ і про себе. Тому жодна з принесених у світ нових вчень Великих Пророків не залишалося незмінним і «абсолютним» хоч скільки-небудь тривалий час.
Навіть іудаїзм — найдавніше зі письмово зафіксованих монотеїстичних навчань — і страждав (судячи з тексту Старого завіту) час від часу від єресей і «отпадений від істини» деяких його носіїв. Хоча і було їх, за великим рахунком, всього нічого! А що говорити про християнство? Наприклад, з точки зору ортодоксальних іудеїв, воно спочатку — іудейська єресь, за що його Первоучителя і відправили на хрест. Але ситуація була вже не та, що за часів Батька Авраама або навіть Мойсея. Народу стало в багато разів більше, близькосхідний «котел», в тому числі й ідейний, кипів все лютіше. Та не минуло й кількох сотень років, як початкове християнство розкололося на безліч гілок, кожна з яких вважала єрессю всі інші.
Два-три століття потому ситуація загострилася ще більшою мірою. За ідейну гегемонію почали боротися не якісь малі громади однодумців, а церкви— досить потужні соціальні організації, які мали цілком реальну владу в суспільстві. Це не означає, що розгалуження початкового навчання припинилося. Але єретиків можна було вже не просто лаяти й проклинати привселюдно, а відправляти на вогнище, що час від часу і робилося. До того ж все це відбувалося на тлі бурхливої експансії християнства на нові території і нові народи, причому різних гілок християнства, в тому числі і тих, які єдиної державної церквою Римської імперії були визнані єретичними. Так, готи і деякі інші германці стали аріанами, а багато тюрко-монгольські племена — несторианами, в Персії вкоренилося маніхейство, у Вірменії — монофізитство, і т. д. — всього не перерахуєш. І нагадуємо ми про все це ось для чого. Ми хочемо показати читачеві, що поява на початку VII століття ісламу, ще одного нового віровчення на тій же території близькосхідної — тобто в тому ж ідейному «котлі» — і на тій же монотеїстичної основі — нормальне,природне явище, що лежить в тому ж руслі.
Більше того, іслам і вів себе так само, як і раннє християнство, тільки ще агресивніше: він вже в першому ж столітті від моменту народження розділився на дві гілки — сунітів і шиїтів, люто ворогували між собою. Але й на цьому справа не закінчується. З’явилася маса нових відгалужень від первинної основи, і все це — на тлі найширшої експансії на нові території і народи.
Зрозуміло, завдання відшукання якийсь головною, основною істини про світ і про себе вирішували люди на всій Землі і у всі часи. Цей пошук приводив до появи нових релігій, у тому числі і світових. Так народився зороастризм в іранській і буддизм в індійській середовищі. І Близький Схід цікавіше для нас в даному випадку лише в тому відношенні, в якому це стосується становлення певної релігії на Русі, що перетворилася з часом на домінуючу. Так чи варто дивуватися тому, що на якихось територіях іслам і християнство стикалися і якось впливали один на одного, а точніше, на тих людей, які слухали проповідників обох релігій?
Зауважимо принагідно, що насправді зіткнення візантійського християнства і мусульманства в Східному Середземномор’ї було на перших порах не завжди ворожим. Пройшло досить багато часу, поки носіям обох релігій не стало зрозуміло, що їхні ідейні, а вже тим паче, політичні інтереси абсолютно несумісні [Курганів О. А., 1878]. Історичний же курйоз полягає в тому, що сьогодні християнські, ні мусульманські історики не хочуть згадувати про той період, коли такого непримиренного розколу між цими релігіями ще не було!
Ще раз підкреслимо: обидві релігії виросли з однієї і тієї ж базової ідеї монотеїзму. Обидві вони в перші ж роки поширення ісламу стикалися на одній і тій же території — у Східному Середземномор’ї, Малій Азії, Півночі Аравії, Закавказзі. У обох в основі лежить загальна «модель світу», що природним чином відбилося в головних елементах структури храмів. А ось західна гілка християнства, на відміну від східної, візантійської, зіткнення з ісламом зовсім не зазнала, і розвиток храмового зодчества там пішло своїм шляхом. Можна подивитися на цей процес і з протилежного боку. Ранній іслам, будучи сусідами з візантійським християнством, саме у нього запозичив первинні храмові форми і лише з часом прийшов до своїм власним, дещо відмінним від них, і впитавшим в себе архітектурні форми Сходу. Але, не стикаючись ніде з західним християнством, нічого не взяв від його храмового зодчества.
Рання ж Русь виявилася вторинною, периферійною зоною поширення обох релігій. Історично християнство запанувала на Русі, причому саме візантійське. Але щось прищепилося і від ісламської культури. У підсумку тут склалося своє храмове зодчество, як-то перегукується і з візантійським, і з мусульманським. Останнього ми майже не помічаємо, або не хочемо помічати, а тому і не визнаємо існуючим. Також, втім, як і інших розрізнених ознак мусульманської культури, про які ми говорили в цій главі.
Зауважимо, до речі, в цьому «незамечании» нам дуже допомогла» никонівський церковна реформа, проведена при Олексія Михайловича Романова. Підозрюємо, що саме тоді були ретельно знищені і без того не надто яскраві риси мусульманської культури на Русі. І тепер вони вже не відновити. Більше того, ця тема ніколи не була популярна у істориків Русі. Нам вдалося знайти лише одну роботу XIX століття історико-етнографічного напряму, в якій зазначалося, що в російській старообрядницькому ритуальному поведінці існує цілий ряд рис, які перегукуються з рисами ритуального поведінки людей мусульманської культури [Конопльов Н., 1828, № 4, с. 249-264].
Так от, навіть з урахуванням того, що ми розповіли в цій главі, всього цього мало, щоб відповісти на питання: чи було коли-то мусульманство на Русі релігією, прийнятої російською владою або хоча б исповедываемой значною частиною середньовічного (ранньосередньовічного) російського населення? Або все те, що можна вважати рисами мусульманської культури, не більше ніж сліди впливу на Русь ординського панування. На наш погляд, це поки ще одна загадка історії Стародавньої і середньовічної Русі.
На закінчення варто сказати ще кілька слів про російської релігійної життя. Ми спеціально не стали говорити про язичество на Русі. І не тому, що не вважаємо цю тему важливою для загального опису історії руської релігії. Просто на тему про двоеверии, про те, до якого ступеня російське православ’я ввібрало в себе багато рис язичництва, написано достатньо. Мабуть, найбільш фундаментальними і популярними науковими працями на цю тему стали дві книги академіка Б. А. Рибакова: «Язичництво давніх слов’ян» [Рибаков, 1981] і «Язичництво Давньої Русі» [Рибаков, 1987]. Тема ця, однак, не вичерпана досі, і нові роботи з нею продовжують з’являтися і зараз [Давня Русь: перетин традицій, 1997]. Щоб не залишитися зовсім вже в стороні від неї, і внесемо свою лепту. Наведемо кілька прикладів живучестиязычества в православній Русі.
Отже, 988 рік — офіційна дата хрещення Русі. Минуло 600 років (!), і цар Михайло Федорович оголошує через глашатаїв наказ: заборонити на Русі молитися Коляді, Авсеню і Плузі! І це — християнство?
Государ, Цар і Великий Князь всієї Русі
Його син, цар Олексій Михайлович, в 1649 році пише [Грамота царя
Олексія, 1842, № 1, с. 237]:
Портрет царя Олексія Михайловича. Невідомий російський художник другої половини 17 століття. Школа Збройової палати. Кінець 1670 – початок 1680 років
«…Відомо… на Москві, і, перш за все, в Кремлі і Китаї, і в Білому і в Земляному містах, і за містом, і провулках, і в чорних і ямних слободах по вулицях і провулках в навечере Різдва Христового молилися багато людей Коляді, Авсеню, а в навечере Богоявлення Господнього кликали Плуга, та у Москві ж багато людей співають пісні… збираються на збіговиська… попи і ченці, і ми вказали Коляду, Авсеня і Плугу більше не творіть.
