Одесити — настільки унікальний народ, що пародіювати його виходить тільки у тих, хто сам родом з цього міста. Тільки вони можуть передати той незвичайний говір, уклад життя і принциповий підхід до речей, якими керується кожен житель Одеси. А вже їх почуття гумору…
Скільки про нього сказано слів, скільки сценок показано, скільки анекдотів складено! І кожен раз, незважаючи на велике кількість жартів, стає смішно. Мабуть, нас чіпляє особливо легке ставлення одеситів до життя. Вони живуть, сміючись, і це безумовно вірно!
— Скажіть, шановний, якщо я піду по цій вулиці, там буде автовокзал? — Там буде автовокзал, навіть якщо ви туди не підете!
— Сарочка, що тобі подарувати на Новий рік? — Так дарі що хочеш! Головне, щоб хутро красиво відбивався в сережки з діамантами!
— Сьома, я чув, що ти одружився? — Таки так. — Вітаю! Ти щасливий? — Сара каже, що так.
— Моня, я шо-то не зрозуміла! Це хто тобі замість мене настрій зіпсував?
— Цилечка, дорога, що у нас на вечерю? — Дуже ліниві голубці. — А це як? — Капуста на лоджії, фарш в морозилці.
— Доктор Кац, я тільки шо з’їв оселедець і запив молоком. Скажіть, виноград їсти митим чи це вже не принципово?!
— Фіма, включи ці новини! Кому там ще гірше, ніж нам?
— Симочка, можна вас на хвилинку спитати? З чого це ви носите обручку не на тій руці? — Смішно сказати! Я вийшла заміж не за ту людину.
— Ізя, ви влаштувалися? — Ні, поки працюю.
— У тебе, Монечка, звичайно, повинна бути своя думка! І зараз мама тобі його розповість…
— Фіма, і де ти познайомився з такою дівчиною? — Як де? На Дерибасівській, під ліхтарем! — І шо, ліхтар тоді не працював?
— Яшенька, чому дисковод так шумить? — Диск читає. — Шо, вголос?!
На Привозі: — Купіть своїй дружині троянди! — У мене немає дружини. — Тоді своїй нареченій! — Але у мене немає нареченої. — Купіть-таки на радощах, що ви маєте таку спокійне життя…
— Сарочка, ти нічого не помічаєш? — Ні, а що? — Я була в косметичному салоні. — І шо, було закрито?
— Рончик! Щоб ти знав, дівчина повинна вміти закочувати три речі: банки, очі і істерику! — Так-так, і губу…
— Яша думав, що Софочка таки без розуму від нього. Виявилося, вона була без розуму і до нього.
Перевірка на Привозі: — У вас є документи на цю рибу? — А шо вам таки треба? Свідоцтво про смерть?
— Вибачте, ви не підкажете, як пройти на Дерибасівську? — Ах, молодий чоловіче, ви, напевно, вперше в Одесі. На Дерибасівську не ходять, на Дерибасівську гуляють поступово…
В трамваї — Це чорт знає що таке! Така тиснява, що я вже дві години стою на одній нозі! — І уявіть собі, як раз на моїй!
— Абрам! Ви знаєте, я знайшов новий спосіб розбагатіти! — Дуже добре! Але у мене ви вже займали!
— Мені дуже сподобався вечеря у вас, але, мабуть, пора і йти. Тільки не турбуйтеся — не проводжайте мене. — Ну що ви, це не турбота, це задоволення.
— Ізя, ми з тобою вже перебуваємо в тому віці, коли згода жінки не радує, а лякає.
В одеському ресторані: — Скажіть, а салат сьогоднішній? — Я вам більше скажу, він ще й завтрашній!
— Абрам, а шо це Сарочку зовсім не чути?.. — Та вона зірвала голос, доводячи мені, шо вміє-таки мовчати…
На дні народження: — І шо тобі, Есик, такого побажати, шоб потім не сильно заздрити?
— Роза, я куплю тобі обручку з діамантом. А потім норкову шубу, яхту, а потім… — Слухай, Фіма, купи хоча б склянку соку — радість запити.
