Так, друзі — сьогодні буде цікавий пост з унікальними фотознімками того, як насправді жили люди в сталінські часи. Всілякі любителі СРСР, ватники, сталіністи, антизахідники, читачі книг про “попаданцев” а також адепти Вассермана і Кургіняна невтомно розповідають казки про те, що при Сталіні всі жили в п’ятикімнатних і за сумісництвом абсолютно безкоштовних квартирах-сталінках, які були побудовані з виняткової турботи про простому трудовому народі.
Зрозуміло, все це суцільна брехня і перекручування фактів — так, якийсь непогане житло при Сталіні будувалося — але вся справа в тому, що видавалося воно 3-5% номенклатурників, високопоставлених військових, всякої гебні і гимнюкам-Михалковим, а ось звичайні люди або заселялися в багатокімнатні сталінки за принципом комуналки — одна кімната — одна родина, або й зовсім жили в самих справжніх бараках. Бараки були дерев’яними або цегляними — найчастіше не вище двох поверхів. Планування усередині була або коридорна — з безліччю кімнат вздовж довгого коридору, або секційна, як у звичайному під’їзді — але і в цьому випадку житло було вкрай убогим.
Нещодавно в Мінську як раз зносили залишки таких сталінських бараків — вони були побудовані з цегли, але всередині представляли собою гнітюче видовище. Мені вдалося потрапити всередину і зняти те, як насправді жили люди в сталінські роки.
Отже, в сьогоднішньому пості — докладний огляд сталінських бараків з Мінська і розповідь про те, що саме будували при Сталіні для простого народу. Загалом, обов’язково заходьте під кат, пишіть в коментарях вашу думку, ну і додаватися в друзі не забувайте)
Для початку давайте подивимося на зовнішній вигляд будівель. Будівлі були побудовані в період між 1948 і 1952 роком — тобто, в кінці правління великого мовознавця і космонавта, який як відомо прийняв країну з сохою, а залишив з атомною бомбою. Ось, мабуть, раділи наявності атомної бомби мешканці цих сталінських бараків на мінській вулиці Авангардної:
Оскільки бараки зводилися в Мінську, в столиці союзної республіки їм постаралися надати більш-менш пристойний зовнішній вигляд, як би іноземці не подумали чого поганого — барки склали з лицювальної силікатної цегли, який робився на одному з мінських цегельних заводів. Тим не менш — всередині будівлі являють собою моторошне дерев’яне убозтво, з цегли тут складена тільки зовнішня коробка.
Вхід в під’їзд. Всього в кожному сталінському бараці таких під’їздів чотири штуки — всі виходи на одну сторону.
Зайдемо всередину. Це бараки не з коридорною, а з секційною плануванням — вони нагадують під’їзд звичайної хрущовки (хіба що стелі трохи вище, десь 2,7 метра), але насправді за рівнем благоустрою цей морок не йде ні в яке порівняння навіть з говняными безкоштовними хрущовками — ці сталінські бараки незрівнянно гірше.
Всього на майданчику будинку чотири з дозволу сказати квартири — хоча особисто у мене язик не повертається назвати це простір “квартирою”. У кожній “квартирі” є тільки невелика прихожа, вона ж кухня, а також рівно одна кімната ліворуч або праворуч від кухні. Загальна площа такої квартирки в сталінському бараці — ну напевно 18 метрів.
Ось так виглядає кухня-передпокій. Руда двері праворуч — вхідна, веде з підїзду в квартиру. Відразу за дверима ви можете побачити ту саму мікроскопічну кухню-вітальню з метра площі в 3-4 квадратних, а ліворуч від неї — двері в єдину кімнату.
Єдина кімната в квартирі виглядає ось так — все зроблено з якихось говняных дощок з фанери, всі простукивается і розвалюється. Таке відчуття, що це нашвидкуруч збита побутовки для будівельників — але ні, в сталінські роки це вважалося повноцінним житлом для сім’ї. Таку квартиру могли цілком безкоштовно дати цілій сім’ї з дітьми — нате, живіть.
Ще одна кухня-передпокій, це з торцевої квартири. Господарям цієї клітки в сталінському бараці ще щодо “пощастило” — так як в торцевих квартирах до кухні є вузьке вікно — в інших же квартирках єдине вікно є тільки у кімнаті. Так, я зовсім забув сказати — ні душу, ні туалету в квартирах не було — туалети були дерев’яними на вулиці, а миття передбачалося тільки в лазні десь у місті. Водопроводу в будинку не було теж — натягаете собі відрами воду, не розваліться!
Житлова кімнатка з цієї квартири, теж єдина, по площі ну напевно метрів близько тринадцяти-п’ятнадцяти. У таку квартирку з однієї кімнати і кухні до передпокою в сталінські роки могли поселити сім’ю з дітьми і з нетранспортабельною бабусею.
Піднімаємося на другий поверх — туди, до речі, веде говняна безкоштовно дерев’яна драбина, яка напевно стала ушатанной вже через 2-3 роки після початку використання — ще за життя Сталіна. Ось напевно добре було підніматися по цій драбині і мріяти по дорозі — з якою ж величезною атомною бомбою оставтит незабаром Сталін СРСР!
Другий поверх барака з залишеними речами мешканців, до недавнього часу тут продовжували жити люди — дуже добре, що ці бараки в кінці-кінців розселили і незабаром знесуть, жити в таких умовах неможливо.
Давайте заглянемо в ще одну квартиру — це теж “торцева модифікація”, з вузьким віконцем у вітальні-кухні, з якої подвійна двері ліворуч веде в єдину маленьку кімнатку. З благоустрою в квартре тільки батареї — водопроводу, туалету та ванної тут не було. Ні, вибачте, навіть місця, щоб поставити унітаз або душову кабінку.
Житлова кімнатка. За спостереженнями — якісь кімнати в цих бараках трохи більше, якісь трохи менше — але все не більше 15 квадратних метрів, в середньому метрів по 13-15. Ну що, любителі совка, вже хочете повернутися в сталінський СРСР, ходити вранці працювати на завод Гулагу під страхом за запізнення, і потім возрващаться ввечері ось у таку квартирку, повну народу? А? Не чую.
Ще одна модифікація місцевої барачной квартири — так зване “туберкульозне вікно” їх кухні-передпокої в кімнату. Для того, щоб світло з єдиного вікна кімнати хоч як-то освітлював темну кухню-вітальню — стінка між передпокою та кімнати зроблена з вікнами. Такі вікна темні кухні робилися в XIX столітті в старих гарлемських будинках в Нью Йорку за санітарними нормами XIX століття — і були успішно впроваджені в сталінських бараках. Наздогнали нарешті Америку, так сказати.
Ще одна квартирка з “туберкульозним вікном”, планування легко вгадується по фото — я стою біля вхідних дверей (її відкриту можна побачити ліворуч), праворуч знаходиться дверний проріз в темну кухню, а прямо навпроти — двері в єдину кімнату з єдиним вікном. Якість столярки, до речі, геть погане — все зроблено криво, косо, з сирого скрученого дерева, скріпленого намертво забитими молотком плоскошлицевыми радянськими шурупами.
І ще подібна планування — на цей раз в дзеркальному відображенні. Точка зйомки — від вхідних дверей, зліва видніється темна кухня-передпокій, а праворуч — єдина кімнатка.
Інтер’єр однієї з кімнат:
Ще одна кухонька-передпокій з вузьким вікном — у цих бараках це прям такий собі люкс-варіант. Так і уявляю, як спілкувалися мешканці цих квартир між собою в ті роки, нарікаючи не дісталася “розкоші” — “ну от, Васю дали кухню з вікном, а нам ні, не міг ти у виконкомі вдарити кулаком по столу, у нас діти врешті-решт!”.
Кімната спорожнілого сталінського барака.
Другий поверх з дірявим дахом і отваливающеся від дранки неякісної штукатуркою.
Кухня.
Ну що, друзі — як бачите, все вигадки фанатів СРСР про те, що при Сталіні все нібито жили у величезних і до того ж абсолютно безкоштовних квартирах — це не більш ніж їхні безпідставні фантазії. Втім, я легко можу уявити, що номенклатурні предки нинішніх сталіністів дійсно в ті роки жили в шестикімнатні квартирах, побудованих руками простого народу. Звичайний же простий народ — слюсарі, швачки, мотористи, монтажники, будівельники жили в ті роки в бараках такого або коридорного типу і часто проживали в таких умовах все життя…
Напишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу.
