25 травня на Балтійському заводі відбувся спуск на воду зі стапеля А другого серійного і третього за рахунком атомного криголама “Урал” проекту 22220. Оскільки я був на перших двох спусках і розповідав про них тут (червень 2016 – “Арктика” і вересень 2017 – “Сибір”), то не міг не піти і на третій. Тим більше що Балтзавод, як і ті рази, відкривав доступ до стапеля для всіх бажаючих. За це йому можна сказати дякую: дуже круто, що режимний завод перетворює спуски лінійних атомних криголамів в загальноміське свято і не париться з маніакальною радянської секретністю. Таким чином, тисячі звичайних людей (і не тільки петербуржців, багато приїжджали з Москви та інших прилеглих міст) присутні при епічному подію і відчувають свою причетність до великої справи. Потім, коли криголами будуть борознити простори Арктики, багато будуть згадувати ці урочисті хвилини. Дітлахи теж потім підростуть і через багато років будуть пам’ятати: вони були маленькими, і криголам був ще на стапелі, новонароджений; а тепер ось він коле лід у Північному Льодовитому і веде каравани СМП.
Балтійський завод. УАЛ “Урал” на стапелі А
Словом, до 13.00 в суботу ми прибули на Ваську, залишили машину за Великим проспектом і пішли до прохідної БЗ. Бонусом по дорозі отримали ще й ретро-пробіг радянських авто. Взагалі, на цей травневий день наклалося велику кількість цікавих подій і було просто не розірватися. І книжковий салон в Манежі, і традиційний реконструкторский фестиваль Другої Ударної армії в Рогавке (де, між іншим, літав на бриючому справжній Іл-2!), і спуск “Уралу”. Довелося вибирати атомний криголам, хоча і в Тесово я б з величезним задоволенням поїхав.
На вході пропускали через рамки і дивилися сумки, як і в минулий раз. І пускали переглянутих людей вже повз прохідної – щоб не було затору, як в перший раз з “Арктикою”. На території роздавали “спускові” прапорці та листівки, продавали гарячі булочки і кави.
Цього разу мене вразила кількість публіки. Спочатку я думав, що третій спуск зі стапеля буде найбільш малолюдних: начебто був, все свідчило проти великого кол-ва народу. Субота травня – по ідеї адже всі повинні рвонути на дачі і в передмістя; крім того, це день Міста – з великою кількістю святкових локацій в центрі, плюс книжковий салон, плюс кілька виставок, вело – і ретро-пробігів. Однак немає: народ прибував із страхітливою щільністю.
Люди йшли і йшли, суцільною рікою між корпусами цехів.
З ранку була похмура і хмарна погода, але до першої години дня розпогодилося. Я вже зрадів, що спуск буде сонячним, як у “Арктики”.
Заводський пепелац. На жаль, в цей раз не було на доступній території вертких спецавто з написом “Балтзавод”.
Народ все прибуває і прибуває. Походу, переплюнемо перший спуск по щільності народу…
Зараз заводчани ретельно обгородили смугастими стрічками всі бічні зони заводу і гілки ж/д, щоб народ не просочувався в них. Власне, можна було йти тільки до стапеля А, правда з будь-якого боку. У перші два спуску (особливо перший) було набагато вільніше.
Йдемо до винуватця торжества. Он він, вже вдалині показався.
Ближче.
І ще ближче. В цей раз спускався на воду найбільш важкий корпус (причому на кілька тисяч тонн більше): прямо на стапелі вже встигли наростити половину надбудови і змонтувати всередину реактор без палива, а також частина допоміжного обладнання. Тобто у стінки добудовуватися буде набагато швидше. А перші два рази спускали на воду корпусу без надбудов і обладнання.
Гостьова зона обмежена ж/д складом, потрібно проходити за шляху. На цей раз ми вирішили встати по лівому борту, а не по правому, як у перші спуски.
Як і раніше, підвішені якірні ланцюги з якорем, які повинні размотаться на воді і планово загальмувати корпус в акваторії.
Поки ще не дуже багато народу, але він все прибуває.
Люди йдуть і йдуть з-за складу-обмежувача.
Загалом, незабаром стало зрозуміло, що народу буде помітно більше, ніж на узвозі “Сибіру”. Мда…
Фото зі спусковими прапорцями на тлі новонародженого.
З висоти п’ятиповерхового будинку на нас дивляться ті, хто забезпечує спуск на борту.
Почалася церемонія спуску – мови, освячення і т. п. По відпрацьованому шаблоном. Тут поступово стала псуватися погода і почав накрапати противний дощик. А адже ще годину тому світило сонце! Вдалині видно підвішена ланцюг з якорем. Хрещеною мамою цього корабля призначили Е. Набіулліну, голови ЦБ і видну птенчиху гайдарівської ВШЕ-компашки, щільно окупувала економічний блок уряду і експертні співтовариства (всіх цих мау-кузьминовых, кудрино-силуановых – тобто ринкові рила походженням свого добробуту з Дев’яностих). Як-то це неприємно різонуло – навіщо сислибовскую креатуру притягли на урочистий спуск? Ні, зрозуміло, що БЗ підтягував на таке епічне подія самих статусних гранд-дам Росії, але з В. Матвієнко або Т. Голікової не було таких асоціацій, як з Набіулліної. Може бути, варто було покликати краще якусь більш нейтральну губернаторшу або министершу?
Глядачів прийшло просто море – більше, ніж на “Арктику” і особливо “Сибір”. При цьому погода неухильно псувалася і до моменту промов пішов дощ. Однак народ стоїчно терпів незручність, чекаючи, коли ж гігантська туша третього атомного криголама поїде стапеля вниз.
Мда. Полив дождяра, до 15.00. І от як раз в цей момент закінчилися мови і корми стали різати утримуючу перемичку.
У 15.05 криголам поїхав вниз. Причому на цей раз трапився і невеликий форс-мажор: як раз з нашого борти чомусь впала вниз ланцюг і размоталась вже прямо на стапелі в момент спуску, піднявши купу пилу на шляху. Правда, якір залишився на місці. Я спершу не зрозумів фішку і подумав, що “так треба”. Але ні, це був якийсь косяк – ланцюг волочилася за криголамом, пішовши у воду на нижній кромці стапеля. Ось тут на кадрі вона вже впала вниз, а сам корпус ковзає до води.
Все, третій атомний криголам пр. 22220 на невської акваторії. Його вже розгортають буксири. Виглядає, звичайно, солідніше, ніж просто порожні корпуси перших двох систершипов.
П’ять хвилин після спуску. Народ ще тільки перетравлює те, що сталося 🙂
Так, все-таки на те борту було краще стояти, видовищнішим… Але ладно. Червона точка на кадрі – місце, де я в минулий раз стояв при спуску “Сибіру” і знімав ролик.
А стапель був теж закритий смугастими стрічками, так що підійти до насалке в цей раз не вийшло. Правда, мені сказали, що через півгодини відкрили доступ – але з-за дощу народ став швидко покидати місце спуску.
Ну і ми йдемо назад.
На шляху вирішили повернути праворуч і пройти до добудовчої стінці – подивитися, який стан систершипов “Уралу”.
Тут теж було все огороджено стрічкою і не підійти. Тільки здалеку зняти вийшло. Праворуч стоїть “Сибір”, вона ще в процесі насичення обладнанням і не профарбована.
А ось головний “Арктика” вже майже-майже на мазі: вона не тільки добудована, але на неї вже вивантажено ядерне паливо. Зараз йде монтаж навігації та зв’язку. Швартові випробування чекають вже скоро, восени зразок.
На зворотному шляху після прохідний порадів за свою передбачливість: на Косій лінії утворилася грандіозна пробка в обидві сторони, так що ми пішки обігнали більшість машин, а ось за лінією Великого проспекту було вже вільніше.
* * *
Загалом, вийшло проводити зі стапеля всі три криголама. Будемо чекати початку їх полярної кар’єри.
Дай Бог їм успішної і довгої арктичної долі, красивих льодів і великих караванів!
Дякую всім колегам за компанію.
