Перемога, як відомо, викликає бурю позитивних емоцій. Але навіть позитивні – у кожного свої. Кубок Росії – 1998/99 – перший трофей в новітній історії «Зеніту». Попередні перемоги – Кубок 1944 року і золото 1984-го – були досягнуті в СРСР. 26 травня 1999 року «Зеніт» виграв у «Лужниках» свій перший російський титул. І все ж для багатьох пітерських уболівальників це ще й відповідь «Динамо» за фінал Кубка 1984 року.
Драма 1984-го
Тим, хто застав фінал-1984, гірко згадувати це навіть зараз. Аж надто все тоді склалося один до одного. Перед фіналом «Зеніт» йшов в групі лідерів, а динамівці замикали таблицю чемпіонату, ще невідомо, що по тим часам сенсаційнішого. Це кружляли голови, аж ніяк не тільки вболівальницькі. У ленінградській пресі наполегливо зазвучала тема кубкового тріумфу 40 років потому. Далі – більше. Керівництво Жовтневої залізниці пустило перед фіналом 4 додаткових поїзди на Москву. Для вболівальників, природно. Подібні заходи тоді були зовсім в дивину. А керівництво кількох найбільших заводів міста організувало автобуси для своїх працівників, які повинні були доставляти їх в «Пулково», зустрічати команду з Кубком! На ті часи це була певна фронда: свята – прерогатива ЦК КПРС, більше ніхто їх призначати не вправі, а в аеропорт ще й духовий оркестр мали намір направити… з тією ж, природно, метою.
Саме та атмосфера і зіграла з командою молодого тоді зовсім тренера Павла Садырина злий жарт! Зенітовцям здавалося (від усього цього передчасного славослів’я), що м’яч повинен сам заскочити у ворота «Динамо», причому швиденько. Їх відвертий невроз відчувався просто фізично навіть на лавці запасних. Коли в районі 20-ї хвилини Валерій Брошин, розумниця, майстер знаходити гострі продовження в самій складній ситуації, раптом запулил в білий світ, як у копієчку ледь не з центру поля, нехороші передчуття зміцніли.
Роль лідера
«Динамо»-то спочатку теж не вражало, мабуть, турнірна ситуація тиснула. Ключову роль зіграли лідери, які взяли гру на себе. Точніше, яскраво виражений лідер Валерій Газзаєв, буквально на собі потащивший команду вперед, і підтримав його порив молодої тоді Олександр Бородюк.
Такого лідера в лавах «Зеніту» тоді не знайшлося, що і зумовило невдачу. Пожалів в той момент Садирін про розставання з Володимиром Казаченком, що сталося з ініціативи тренера півроку тому (двом ведмедям в одній барлозі…) ? Ось вже був справжній лідер! Це питання я наважився поставити Павлу Федоровичу лише більш 10 років після фіналу, в обстановці, далекій від ділової, без усякого диктофона, але він пішов від відповіді. До останніх своїх днів він не любив обговорювати навіть із близькими людьми дві теми: лист футболістів «Зеніту», що призвело до його відставки в 1987-му і розставання зі старим другом Казаченком. Володимир Олександрович говорив, що жодних образ на Пашу не тримає. Це – єдиний випадок, коли я йому не цілком вірю.
Давидов, «Динамо», символіка реваншу
В тому фіналі-1984 грав і Анатолій Давидов. Глибокий символізм у тому, що через 15 років фінал знову з «Динамо», на який «Зеніт» привіз учасник того злощасного матчу Анатолій Вікторович. Це робило реванш, про який мріяли багато, ще більш повним і приємним. Правда, цього разу, вже «Динамо» вважалася фаворитом. І початок матчу нічого доброго не віщувало. На 26-й хвилині Максим Ромащенко зі штрафного прострілив до воріт, де захисники «Зеніту» упустили Миколи Писарєва, який не залишив шансів Роману Березовському. У пітерців підходи були, але без моментів.
У перерві В роздягальні Давидов (з його ж слів) утримався від емоційної накачування. Спокійно пояснював футболістам, ніж потрібно додати. Бачив, що гра, в цілому, виходить, що проблема з останнім пасом. Попросив частіше починати атаки Андрія Кондрашова. Тактично Давидов Георгія Ярцева повністю переграв. Другий тайм – безпомилкові дії в обороні і зразкова організація контратак. Ідеальне використання козирів «Зеніту», зокрема, швидкісних якостей Олександра Панова, так і Романа Максимюка. Автор дубля у цьому матчі встигав відпрацьовувати в обороні, відходив назад, кидаючись в підкати. Вже ведучи 3:1, «Зеніт» продовжував загострювати, на заміну вийшли Ігор Зазулин і Андрій Кобелєв, гравці оборонного плану.
Санкт-Петербург гідно святкував цю перемогу, хоча Давидов і повторював, що «банкети – по завершенні чемпіонату». Було і хода вболівальників з командою по місту. Немов відкладений на 15 років свято.
Кубок Росії – 1998/99. П’ять кроків «Зеніту»
1/16 фіналу. «Сокіл» (Саратов) – «Зеніт» – 2:2 (серія пенальті – 1:4)
«Сокіл»: Окрошидзе, Стогів (Грицина, 61), Жабко, Мусін, Лагутін, Заярний, Куценко (Єрмілов, 66), Лебідь (Данилов, 77), Коновалов, Джеладзе, Тропанец
«Зеніт»: Березовський, Давидов, Кондрашов, Кульків, Зазулин (Куртіян, 59), Дмитрієв (Максимюк, 46), Осипов, Бабин, Овсепян, Попович, Клещенко (Панов, 46)
Голи: Лебідь, 9 (1:0), 15, з пенальті (2:0) ; Бабій, 87 (2:1) ; Максимюк, 90 (2:2)
Післяматчеві пенальті реалізували: Куртіян (0:1), Бабій (0:2), Єрмілов (1:2), Попович (1:3), Кульків (1:4). Не реалізували: Заярний, Мусін
Попередження: – / Кондрашов, 63; Панов, 71
12 вересня 1998 року. Саратов. Стадіон «Локомотив». 14 500 глядачів
1/8 фіналу. «Перлина» – «Зеніт» – 1:4
«Перлина»: Крюков, Калайджан, Геладзе, Кутарба, Єщенко, Соколов, Какосьян, Бондарєв (Гогіашвілі, 46), Гогричиани, Коваленко, Зацепін
«Зеніт»: Березовський, Давидов, Кондрашов, Горщиків, Ігонін, Вернидуб, Куртіян, Бабин, Овсепян, Герасимець (Максимюк, 62), Панов
Голи: Куртіян, 22, з пенальті (0:1) ; Панов, 38 (0:2) ; Гогричиани, 54 (1:2) ; Горщиків, 65 (1:3) ; Максимюк, 89 (1:4)
Попередження: Єщенко, 51; Соколов, 55; Коваленко, 78 / Вернидуб, 34
Вилучення: Геладзе, 22; Кутарба, 85 / Ігонін, 32; Бабій, 85
7 листопада 1998 року. Сочі. Центральний стадіон. 4000 глядачів
1/4 фіналу. «Зеніт» – «Ростсільмаш» – 2:0
«Зеніт»: Березовський, Давидов, Кондрашов, Овсепян, Лепьохін, Вернидуб, Кобелєв (Осипов, 63), Горщиків, Попович (Угаров, 68), Зазулин, Панов (Півнів, 81)
«Ростсільмаш»: Савченко, Купріянов (Маслов, 53), Колотовкин (Мацигура, 70). Гущин, Дядюк, Ханкеев, Пестряков (Прудиус, 55), Безсмертний, Матвєєв, Дуюн, Кириченко
Голи: Зазулин, 37; Попович, 44
Попередження: Панов, 9; Угаров, 71 / Пестряков, 41; Гущин, 45; Безсмертний, 70; Кириченко, 90
Вилучення: Кондрашов, 41 / –
7 квітня 1999 року. Санкт-Петербург. «Петровський». 12 500 глядачів
1/2 фіналу. «Зеніт» – ЦСКА – 1:0
«Зеніт»: Березовський, Давидов, Лепьохін, Овсепян, Ігонін, Вернидуб, Кобелєв, Горщиків, Попович, Максимюк (Осипов, 33), Панов
ЦСКА: Гончаров, Мінько, Варламов, Боків, Семак, Корнаухов, Хомуха (Бородкін, 46), Аксьонов (Филиппенков, 81), Цаплін, Кулик (Адиев, 72), Савельєв
Гол: Попович, 77
Попередження: Панов, 7; Овсепян, 52; Ігонін, 65; Вернидуб, 82 / Савельєв, 13; Цаплін, 74
Вилучення: Савельєв, 50
21 квітня 1999 року. Санкт-Петербург. «Петровський». 21 000 глядачів
Фінал. «Зеніт» – «Динамо» – 3:1
«Зеніт»: Березовський, Бабин, Кондрашов, Овсепян, Ігонін, Вернидуб, Горщиків, Попович (Зазулин, 69), Максимюк (Кобелєв,76), Панов, Лепьохін
«Динамо»: Плотніков, Островський, Точилін, Головской, Радімов, Гришин (Изибор, 63), Гусєв, Писарєв (Кульчій, 53), Ромащенко, Терьохін, Клюєв
Голи: Писарєв, 26 (0:1) ; Панов, 57 (1:1), 59 (2:1) ; Максимюк, 66 (3:1)
Попередження: – / Головской,51; Точилін, 71; Радімов, 74
Вилучення: – / Островський, 90
26 травня 1999 року. Москва. «Лужники». 22 000 глядачів
Завантаження…
