Два барона міста Боденвердера

85

Історія цього роду йде в глиб століть, коли в 1183 р. в історичних документах згадується якийсь лицар Ремберт. Через сто років його нащадок Хейно опинився в крестоносном воїна імператора Фрідріха Барбаросси (III Хрестовий похід, 1189-1192 р. р.). Лицарю Хейно пощастило більше, ніж імператору Фрідріху: той, як відомо, втопився 10 червня 1190 року в річці Селиф, так і не діставшись до Палестини. А Хейно вижив і залишив потомство, чоловіча частина якого, як і належало в ті роки, билася і гинула в незліченних війнах до тих пір, поки практично не вичерпалася. І лише один нащадок Хейно ще був живий, але лише тому, що в юності відкинув військову стезю, вирішивши стати ченцем. У знак поваги до старовинного німецького роду спеціальним указом він був расстрижен, щоб зміг, одружившись, завести дітей. Так з’явилася в Німеччині нова дворянське прізвище — Munchhausen (Мюнхгаузен), що в перекладі означає «Будинок ченця».
Саме монах з палицею і книгою і був зображений на гербі цієї сім’ї.

Герб Мюнгхаузенов
У XV столітті рід Мюнхгаузенов розпався на дві лінії: «білу» (монах у білій одежі, з чорною смугою) і «чорну» (монах у чорному одязі з білою смугою). А в XVIII столітті Мюнхгаузены отримали баронський титул. Серед нащадків цього ченця було багато солдатів, найвідомішим з яких став жив в XVI столітті Хілмар фон Мюнхгаузен — кондотьєр на службі у Філіпа II Іспанського і герцога Альба. Але і по цивільній лінії деякі його нащадки досягли великих успіхів. Герлах Адольф фон Мюнхгаузен, міністр Ганноверського двору і двоюрідний брат нашого героя, увійшов в історію як засновник знаменитого Геттінгенського університету (1734 р.), в якому пізніше навчалися багато російські дворяни, а Пушкін визначив туди Ленського.
Два барона города Боденвердера история,интересное,былые времена
Геттінгенського університету в 1837 р.
Отто II фон Мюнхгаузен був відомим ботаніком, в його честь навіть названо одне з сімейств сімейство індійських квітучих чагарників. Але слава нашого героя затьмарила всі досягнення його предків, хоч була вона настільки сумнівної та скандальною, що стала прокляттям старого і заслуженого роду.
Ієронім Карл Фрідріх барон фон Мюнхгаузен народився в 1720 р. в родовому маєтку Боденвердер, яке і зараз можна побачити в Німеччині — воно розташовується на березі річки Везер в 50 км від міста Ганновер.
У двоповерховому будинку, де народився Ієронім, в 1937 р. була відкрита присвячена йому меморіальна кімната, але в 2002 р. експонати перенесли в кам’яний сінник (теж, колись, належав баронові). У будинку ж тепер розташовується бургомистрат. Перед ним — знаменитий пам’ятник-фонтан: барон сидить на передній половині коня, який п’є, але не може напитися.
Два барона города Боденвердера история,интересное,былые времена
Боденвердер, пам’ятник-фонтан у бургомістрату
Ієронім Карл Фрідріх був п’ятою дитиною полковника Отто фон Мюнхгаузена, котрий помер, ледве хлопчикові виповнилося 4 роки. У 15-річному віці юнакові пощастило — вдалося влаштуватися на службу до Фердинанду Альбрехту II — герцогу Брауншвейгскому, резиденція якого розміщувалася в Вольфенбютеле. Доля, здавалося, була прихильна до нащадку давнього роду, оскільки в 1737 р. йому вдалося отримати посаду пажа молодшого брата герцога — Антона Ульріха. Втім, якщо згадати, за яких обставин відкрилася ця, здавалося б, «нескладна» вакансія пажа принца, прихильність долі слід визнати вельми відносною. Антон Ульріх з 1733 р. жив у Росії, командуючи III кирасирским полком, пізніше названому Браунвшвейгским. У 1737 р. під час чергової війни з Туреччиною, він перебував у складі діючої армії. При штурмі фортеці Очаків, під принцом був убитий кінь, двоє його пажів отримали смертельні поранення. Насправді, відчайдушний хлопець був цей Антон Ульріх, справжній бойовий генерал. І воював добре – і з турками, і з татарами. Зовсім не дурненький заїка і телепень, яким зобразив його наш Dumas Pere – Ст. Пікуль.
Два барона города Боденвердера история,интересное,былые времена
Антон Ульріх, герцог Брауншвейг-Беверн-Люнебургский
І ось тепер, в якості заміни загиблим пажам, і відправився в Росію Ієронім. Війна з Туреччиною тривала, і шанс розділити їх долю був дуже великий. Придворним шаркуном наш герой ніколи не був, від небезпеки не втік, в 1738 р. і його ми бачимо на російсько-турецькій війні. На ядрі він тоді, звичайно, не літав, але воював справно. Полюбив він і російську полювання, про що потім, на свою біду, чимало розповідав в Німеччині — злегка прибріхуючи, як і годиться. У 1739 р. Антон-Ульріх одружується на Ганні Leopol’dovne, племінниці російської імператриці Анни Іоанівни, яка була призначена регентшею ще не народженої дитини чоловічої статі. Цим хлопчиком стане нещасний імператор Іоанн VI, ще одна жертва Епохи палацових переворотів.
Під час весілля Ієронім зустрівся з якоюсь княгинею Голіциної. Швидкоплинний роман закінчився народженням позашлюбної дитини, так що нащадки знаменитого барона і зараз живуть в Росії. Бути може, саме ця скандальна зв’язок стала причиною того, що молодий барон раптом йде з почту Антона Ульріха і навіть їде з Петербурга в Ригу — надходить у Брауншвейзький кірасирський полк у чині корнета. Але, як говориться, «що доля не робить — все на краще». Подальші події показали, що відмова від придворної служби і від’їзд з Петербурга був виключно правильним рішенням. На новому місці справи у барона йшли цілком успішно, у 1740 р. він отримав чин — поручника, і престижну посаду командира 1-ї роти полку. Після чергового двірцевого перевороту, організованого на користь Єлизавети (1741 рік) «Брауншвейгська сім’я» деякий час перебувала під арештом в Ризькому замку — ось привід поміркувати про мінливості щастя і мінливості долі. Цікаво, чи зустрічався Мюнхгаузен тоді зі своїм колишнім господарем і покровителем? І знайшли вони сили, щось сказати один одному?
У лютому 1744 р. Ієронім знову доторкнувся до історії: на чолі своєї роти, протягом 3-х днів супроводжував і охороняв спрямовує в Петербург наречену спадкоємця престолу – німецьку принцесу Софію Фредеріку Ангальт-Цербстська. Ту саму, що не маючи жодних прав на російський престол, тим не менш, узурпує його після вбивства свого чоловіка в 1762 р., і ввійде в історію під ім’ям Катерини II. Цікаво, що мати німецької принцеси у своєму щоденнику особливо відзначила красу зустрічав їх офіцера. Хто знає, що б сталося, якби доля звела Мюнхгаузена і майбутню Катерину II пізніше. Бути може, в оточенні велелюбної імператриці з’явився новий фаворит? Але, чого не було, того не було. Замість «амурів» з німецької авантюристкою, барон в тому ж 1744 році одружився на інший молодий немочке — з місцевих, курляндських: дочки місцевого судді Якобине фон Дунтен. Цей шлюб можна було б назвати щасливим, якщо б він не був бездітним. Мюнхгаузен продовжував службу в колись Брауншвейгском, але тепер перейменованому в Ризький, полку, однак довірою у нових влади колишній паж батька поваленого імператора не користувався. Але хоч не посадили і не заслали — і на тому спасибі. Загалом, незважаючи на беспорочную службу, наступний офіцерський чин (ротмістра) Ієронім отримав лише в 1750 році. Однак майже відразу ж новоспечений ротмістр Мюнхгаузен дізнається про смерть матері. Так як його брати до того часу, згідно із сімейною традицією, загинули в європейських війнах, Ієронім просить відпустку на рік і відбуває в Німеччину. В Росію він вже не повернувся, і в 1754 р. був виключений зі складу полку. Але відставки і пенсії йому досягти не вдалося, так як для цього слід було особисто з’явитися у військове відомство. Листування з бюрократами успіху не мала, в результаті Мюнгхаузен до кінця життя був російським офіцером і навіть підписувався як «ротмістр російської служби». На цій підставі в період Семирічної війни його будинок був звільнений від постою під час окупації Боденвердера французькою армією – союзної Росії. У рідному місті Мюнхгаузена недолюблювали, вважаючи (і називаючи) «російським». Особливого подиву не викликає: після 13 років, проведених в Росії, всі стають «росіянами» – німці, французи, шведи, італійці, англійці, ірландці, араби, навіть уродженці «чорної» Африки. Деякі з них стають «трохи росіянами», інші — «зовсім руськими», але до свого попереднього стану не повертаються вже ніколи – багаторазово перевірений і доведений факт.
Ще молодий і повний сил чоловік сумує, вимушений вести скромне життя небагатого провінційного поміщика. Розважається він полюванням і поїздками в Ганновер, Геттінгені і Гамельн (той самий, який прославився легендою про Щуролова). Але улюбленому місцем барона був все ж геттінгенському кабачок на Юденштрассе 12 – кажуть, туди і Н. Е. Распе, який навчався в місцевому університеті, заходив. Саме тут барон найчастіше і розповідав знайомим про своїх російських пригоди: граючи на публіку, і, під впливом алкоголю, малість, перебільшуючи і прибріхуючи, природно (а інакше який інтерес?). Проблема була в тому, що Мюнхгаузен виявився занадто добрим оповідачем з неабиякими акторськими здібностями: його історії, на відміну від багатьох інших, подібних, запам’ятовувалися, слухачами, не забувалася вже на наступний день. В наші дні барон став би надуспішним видеоблогером, творцем незліченних «мемів» – з мільйонами передплатників і десятками тисяч «лайків». Зберігся розповідь про те, як це відбувалося:
«Зазвичай Мюнхгаузен починав розповідати після вечері, закуривши свою величезну пенковую трубку з коротким мундштуком і поставивши перед собою паруючий склянку пуншу… Після неабияк випитого вина він жестикулював все виразніше, крутив руками на голові свій франтівський парик, обличчя його все більш оживлялось і краснело і він, зазвичай дуже правдивий чоловік, в ці хвилини чудово розігрував свої фантазії».
І все б нічого, але у 1781 р. в журналі «Путівник для веселих людей» хтось раптом опублікував 16 невеликих оповідань під назвою «Історії М-М-З-НА». Великої шкоди репутації барона ця публікація ще не завдала, так як лише близькі знайомі зрозуміли, чиє ім’я приховано під таємничими літерами. Та й нічого особливо скандального у тих розповідях не було. Але в 1785 р., Н. Е. Распе, професор Кассельского університету, втративши (або присвоївши) якісь цінні артефакти, вирішив, що клімат Туманного Альбіону підходить їй краще німецького. Трохи освоївшись в Англії, він на основі тих журнальних історій написав і видав у Лондоні знамениту книгу «Оповідь барона Мюнхаузена про його подорожі в Росію». Саме тоді літературний барон став Мюнхаузену — Munchausen, англійська транскрипція німецького слова Munchhausen: буква загубилась в середині.
Два барона города Боденвердера история,интересное,былые времена
Книга Распе німецькою мовою з ілюстраціями Гюстава Доре
У 1786 р. цю книгу переклав на німецьку мову Густав Бюргер, додавши ряд нових, абсолютно фантастичних епізодів: «Дивовижні подорожі, походи і веселі пригоди барона Мюнхгаузена на воді і на суші, про яких він зазвичай розповідав за пляшкою вина у колі своїх друзів». Саме Бюргер і став автором «канонічної» літературній версії пригод нашого героя.
Два барона города Боденвердера история,интересное,былые времена
Гюстав Бюргер
Успіх книги в Європі був приголомшливим, і вже в 1791 р. її перевели на російську мову — і в Росії мали задоволення ознайомитися з нею і деякі старі знайомі барона. Назва першого російського перекладу стало приказкою: «Не любо — не слухай, а брехати не заважай». Оскільки Распе і Бюргер своїх імен на книгах не поставили, і навіть гонорару не отримали (померли вони в злиднях — обидва в 1794 році), багато хто вирішив, що всі ці смішні і неймовірні історії записані зі слів самого Мюнхгаузена. І для нашого героя настали чорні часи. Справа дійшла до того, що Боденвердер став місцем паломництва охочих подивитися на знаменитого барона, і слугам доводилося цих «туристів» буквально відганяти від будинку.
Прізвисько Lügen-Baron (барон-брехун або брехун) буквально прилипла до нещасного Мюнхгаузена (і навіть зараз в Німеччині його саме так і називають). Зверніть увагу, наскільки зло це прізвисько: не фантазер, не казкар, не жартівник, не веселун, і не дивак – брехун. Навіть грот, побудований в своєму маєтку Мюнгхаузеном, сучасники назвали «павільйоном брехні»: мовляв, саме в ньому і «розвішував локшину на вуха» барон своїм недалеким наївним друзям. Деякі дослідники припускають, що частково це була реакція на «непатріотичність» персонажа – всі його пригоди відбуваються далеко від дому, і навіть воює він за Росію. Якщо б свої неймовірні подвиги барон здійснював «во славу Рейху» (не Третього, зрозуміло – поки ще Першого), в крайньому випадку – не з росіянами, а з австрійцями бив турків, реакція могла бути зовсім іншою.
Найзапекліші «патріоти» стали випускати «продовження» пригод барона, в яких дія відбувалася в Німеччині. Нові історії були неабияк приправлені сюжетами традиційних німецьких «шванок» і герой в них виглядав вже повним ідіотом. Особливо відзначився на цьому терені Генріх Шнорр, який свою книгу «Додаток до пригод Мюнхгаузена» (1789 р.) не посоромився супроводити безліччю реальних фактів з особистого життя барона. Саме з видавцями цих одноразових і давно забутих книжонок намагався судитися ображений Мюнгхаузен.
До всього цього додалися і сімейні негаразди. Овдовілий у 1790 р. барон, в 73 роки раптом одружився на 17-річній Бернардине фон Брун, яка негайно завагітніла — але не від чоловіка, а від писаря з сусіднього міста. Барон дитини не визнав та порушив судову справу про розлучення. Процес затягнувся і закінчився повним розоренням невдалого чоловіка. У 1797 р., віці 77 років, колишній бравий російський ротмістр, душа компаній Ганновера, Геттінгена і Гамельна, а нині – герой образливих анекдотів помер, самотній і вже мало кому цікавий. Він був похований у родинному склепі Мюнгхаузенов – в церкві деревени Кемнаде. При спробі перепоховання, розпочатої через 100 років, було виявлено, що особа і тіло барона практично не зворушені тлінням, але розсипалися при доступі свіжого повітря. Це справило на всіх таке враження, що надгробну плиту поклали назад – від гріха подалі, і залишили все як є. Незабаром в Боденвердере не залишилося в живих людей, які могли б згадати, де лежить знаменитий уродженець їхні міста, і місце останнього спочинку барона втрачено.
Це здається дивним, але лише в кінці ХХ століття на батьківщині знаменитого барона зрозуміли, що їх земляк може стати відмінним «брендом», що привертає в місто туристів. Поставили вищезгаданий пам’ятник перед бургомистратом, потім — ще один, де барон сидить на ядрі, вылетающем з гармати, налагодили випуск сувенірів. І тепер Боденвердер – частина так званої «Німецької вулиці казок». На цій вулиці розташовані Бремен (зрозуміло, чому?), Hameln (про які було розказано в статті), Кассель (місто братів Грімм), деякі інші. Непогана надбавка до бюджету маленького (населення – близько 7000 осіб) міста.
Трохи заробити на бароне вирішили і в Латвії, де, в містечку Дунте, поблизу Риги, жив Ієронім Карл фон Мюнхгаузен. Навіть той факт, що бравий барон був офіцером російської «окупаційної» армії не збентежив заповзятливих латишів. Колишній музей старовинної корчмі згорів, але в 2005 р. побудували новий, при якому працюють ресторан і готель.
Два барона города Боденвердера история,интересное,былые времена
Музей Мюнхаузена, Латвія
Від музею до моря прокладено «Стежка Мюнхгаузена» з різними скульптурами, присвяченими пригод барона.
Два барона города Боденвердера история,интересное,былые времена
«Стежка Мюнхгаузена»
Зображення Мюнхгаузена є на марці і монеті.
У Росії теж є невеликі музеї, присвячені літературному баронові, і досить багато пам’яток у різних містах. Ось таку, присвячену нашому герою, скульптуру можна побачити в Калінінграді.
Два барона города Боденвердера история,интересное,былые времена
Але як же виглядав знаменитий барон? Переважна більшість людей уявляють собі злого діда з великим носом, буклями, хвацько закрученими вусами і борідкою-еспаньйолкою. Саме таким постає зазвичай Мюнхаузен в кіно, мультфільмах, і таким зображують його скульптори численних пам’ятників. Не всі знають, що автор цього образу – Гюстав Доре, який настільки вдало проілюстрував книгу в 1862 р., що створив своєрідну «паралельну реальність», в якій «фантазія на тему» стала сприйматися як справжній портрет.
Два барона города Боденвердера история,интересное,былые времена
Р. Доре, «Барон Мюнхаузен», 1862 р.
Однак є підстави вважати, що цей знаменитий бюст з латинським девізом «Mendace veritas» («Істина у брехні») – карикатура на імператора Наполеона III. Бороди-імперської в часи реального Мюнхгаузена були не в моді – їх неможливо виявити ні на одному портреті тих років (між тим, Р. Доре завжди уважний до деталей). Популярною эспаньолку зробив саме Наполеон III. А три качки на вигаданому гербі Мюнхгаузена — явний натяк на трьох бджіл Бонопартов. А адже є прижиттєвий портрет нашого героя, написаний Р. Брукнером в 1752 р., на якому Мюнхгаузен зображений у формі російського кірасира. Ця картина, на жаль, загинула під час Другої Світової війни, проте збереглися її фотографії. Отже, яка ж була зовнішність Мюнхгаузена насправді? Ми пам’ятаємо, що мати майбутньої імператриці Катерини II зазначила у щоденнику красу супроводжуючого їх офіцера. А багато знайомих барона говорять про його високу фізичній силі, характерною для всіх чоловіків цього роду. І на портреті ми бачимо добре складеного молодої людини з правильним особою, ніс на якому зовсім не виділяється. Ні вусів, ні бороди немає, на голові – невеликий парик.
Два барона города Боденвердера история,интересное,былые времена
Ієронім Карл Фрідріх барон фон Мюнхгаузен, портрет, написаний Р. Брукнером в 1752 р.
Нічого карикатурного, дізнатися в цьому чоловікові Мюнхаузена Распе і Бюргера абсолютно неможливо. Але персонаж образливих для реального Мюнхгаузена книг вже давно живе своїм життям, постійно вступаючи в нові для нього пригоди. Однак потрібно пам’ятати, що, крім літературної Мюнхаузена, є і справжній барон Ієронім Карл Фрідріх фон Мюнхгаузен — хоробрий і чесний офіцер російської армії, чудовий оповідач, веселий і дотепний чоловік, даремно повернувся в невдячну Німеччину.
Автор:Рижов Ст. А.