Догляд Суркова з українського напрямку прямо пов’язаний з необранням Порошенко.
Власне, Сурков і Медведчук (який теж вчора відправив себе у відставку з позиції головного посередника за ДНР/ЛНР) не приховували своєї ставки на другий термін Порошенко, маючи усталені позиції у цій конфігурації.
Яскрава ілюстрація конфігурації: ручний і для Суркова-Медведчука, і для Порошенка Опозиційний блок, наявність якого було вигідно всім.
Але чому Сурков, будучи непримиренним публічним противником Порошенко, грав по суті на його боці.
По-перше, дійсно це був раціональний вибір. Практично всі експерти в оточенні Суркова не вірили в те, що Порошенко зіллє весь свій адмін ресурс, і вже тим більше не вірили в сходження Зеленського. Пул цих експертів формував Чеснаков, йому полум’яний привіт – в боротьбі за бюджетів українського напрямку він вкотре вже не вгадав з прогнозами.
По-друге – див. розслідування Джуліані проти Байдена, Бреннана та інших кураторів України.
Сурков волею-неволею грав на стороні демпартії, намагаючись виконувати функції парламентера з ними по українському напрямку.
І сьогодні виявився заручником цієї гри.
Виявився заручником чи був її активним учасником?
Попередній раз, коли Сурков опинився в схожій ситуації, була Болотна.
Свої вуха у протесті «креативного класу», придуманого як ідеологема саме Сурковим, він ховав за поясненням, що працював на президента Медведєва. А Світлана, нагадаю, відкрито підігравала вимогам Болотній, використовуючи їх як аргумент за другий термін Медведєва. Нагадаю, вірний путинист Сурков – один з небагатьох членів команди опинився в оточенні Медведєва. (Велика частина чиновників при обміні постів ходила слідом за першим обличчям, з АП в уряд і назад).
Обставина чи свідомий вибір? А може бути в чомусь і спроба сатисфакції?
Сурков це одна з тих складних фігур у російській політиці, у відношенні якої не можна давати однозначну відповідь.
Зараз Сурков опинився під прицілом розслідування Джуліані. Як цінний свідок корупції оточення Порошенко.
Про це, наприклад, рік тому говорив екс-глава СБУ Наливайченко, передав досьє на людей Порошенка ряду американських конгресменів.
Серед них наприклад Френсіс Руні. Якого, наприклад, вважають одним з кураторів Саакашвілі, що характерно. Ось що розповів Наливайченко про свою зустріч з Руні. «Була довга розмова… більше години. Найважливіша частина, яка стосувалася України, як раз і була пов’язана з боротьбою з корупцією. Я попросив його, щоб ті докази, які передані (офшори мільярди, вкрадені цими чиновниками з України), міністерство юстиції США, проводячи зараз внутрішнє розслідування, обов’язково зберегло… тому що влада в Україні через рік зміниться, і в цей раз ми налаштовані, щоб ніхто не втік у Росію і щоб не зникли гроші так, як зникли кошти, які вкрали Янукович і його оточення, з Ліхтенштейну, Люксембургу, Австрії та інших країн. І я отримав повну підтримку і запевнення, що в цей раз докази не згорять».
Наливайченко злив республіканцям контакти Суркова з оточенням Порошенко і участь у виведенні з України мільярдів доларів. Частина їх (компанія Гонтарєвої) була інвестована в Росію (можливо Сурков не менше Тімакової заслужив орден Олександра Невського?) – в Бургер кінг.
Сурков був гарантом всіх російських інвестицій української еліти і активним захисником інвестицій і власності російських компаній на Україні. До речі, і цю функцію Сурков останнім часом розгубив: Греф в минулому році вів переговори про продаж Ощадбанку-Україна з Хорошковським, який сьогодні висувається на позиції переговірнику з Росією з боку команди Зеленського.
Тобто, давній догляд Суркова з процесу цілком зрозумілий. Апарат його давно розформовано. Але це не просто «закінчення повноважень». Це розв’язка великої історії. Але не фінал: дуже цікаво, що ж приховувала українська павутина Суркова.
