Михайло Хазін
У найближчі час «сімейні» на чолі з Волошиним повинні організувати Путіну масу проблем.
Події в Єкатеринбурзі змусили мене серйозно замислитися про те, як вони вписуються в контекст горезвісного «транзиту влади». Ще раз повторю, я його розумію як підготовку російських владних угруповань до того моменту, коли Путін вирішить піти. Мої тексти про нових «Ялті» і «Бреттон-Вудсі» дали, як мені здається, ідеальну версію інституційного варіанти такого догляду, але фокус у тому, що вони нічого не говорять про те, яка елітна конфігурація буде в цей момент в нашій країні.
Більш того, принадність цієї інституційної схеми в тому, що Путіну, за великим рахунком, буде абсолютно все одно, якою буде ця конфігурація, оскільки сам він піде на рівень (або навіть на два, в залежності від того, як зіграють наші еліти з точки зору розіграшу відповідної валютної зони) вище, у світову еліту. І не буде залежати від того, хто і що буде вирішувати всередині країни, стане фігурою абсолютно недоступною з точки зору якихось неузгоджених намірів.
Але от з точки зору потрапляння за «круглий стіл» на цих конференціях, така конфігурація відіграє вкрай важливу роль! Про це я вже писав, але нагадаю, що за цим столом будуть сидіти держави-переможниці, і переможеним буде фінансовий глобалізм («Західний» глобальний проект). З цієї причини, у його адептів (точніше, у тих, хто входить у владні угруповання, пов’язані з цим проектом, у представників «шлейфу» є деякі шанси на реабілітацію, не на дуже високому рівні, зрозуміло) шансів практично немає. Фокус полягає в тому, що російська ліберальна еліта включає в себе дві великі групи.
Перша якраз і пов’язана з «Західним» глобальним проектом. Це групи, зав’язані на Гайдара і Чубайса, а також їх дочірні структури, пов’язані з Кудріним, Сілуановим і так далі. Але є і друга частина, яку умовно можна назвати «сімейної». Це групи пов’язані з Волошиним, Юмашевим, Шуваловим, Абрамовичем і так далі. Ці люди, звичайно, з виконавчими структурами «Західного» проекту справу мали, але, теоретично, мають шанси від нього відмежуватися. І якщо в 90-ті — 2000-ті роки «дружба» з міжнародними фінансистами була їм дуже необхідна, то сьогодні ситуація принципово змінилася.
Але, оскільки самостійного статусу на Заході вони не отримали, то для того, щоб зберегтися в рамках частини російської еліти, їм потрібно пред’явити деякі аргументи. Причому не комусь, а Путіну. Причому не просто так, а в рамках гострої конкуренції з патріотичними (частково силовими, оскільки друга частина силових еліт щільно корумпована і/або призначена якраз «сімейними») елітами. Які вже зрозуміли, що лібералів-чубайсят скоро можна буде розкуркулити і, загалом, під шумок, готові точно також розкуркулити і «сімейних». Нічого особистого, тільки бізнес.
І зупинити їх може тільки Путін. Але от чи буде він це робити і чи стане взагалі втручатися в процес — велике питання. Всім зовнішнім гравцям на це абсолютно наплювати, більше того, вони взагалі не будуть розбирати різні інтриги і доноси і зв’язку «сімейних» з МВФ та іншими виконавчими структурами «Західного» проекту. Легше їх просто злити і забути про них, як про страшний сон. Тобто, для Путіна захист Волошина&Со — це не просто добру справу за стару дружбу, це ще й цілком конкретні витрати. Оскільки доносів буде багато і далеко не всі вони навіть будуть брехливими.
В такій ситуації «сімейні» неминуче повинні зробити свою «передпродажну підготовку. Сенс якої зрозумілий і очевидний до сліз: необхідно показати Путіну, що їх захист перед Сі та Трампом Путіну буде коштувати менше, ніж ті неприємності, які він отримає, якщо вирішить їх злити. Абсолютно простий і в деякому сенсі нехитрий хід. Знову-таки, нічого особистого… Але звідси однозначно випливає настільки ж нехитрий висновок: в найближчі час «сімейні» (на чолі з головним координатором Волошиним) повинні організувати Путіну масу проблем, які його будуть пов’язувати по руках і ногах. І при цьому ці проблеми повинні бути досить довгостроковими і видними зовнішньому спостерігачеві.
І що ж ми бачимо? А бачимо ми колосальне зростання напруженості в регіонах, піком яких є вибори в Санкт-Петербурзі і історія в Єкатеринбурзі (причому Путіну весь час доповідають, що «все під контролем», щоб відтягнути ухвалення розумного рішення, яке зніме напруженість миттєво; для Єкатеринбурга він таке рішення все-таки взяв, а от змінити Беглова поки не готовий). Але є й інші історії, того ж типу, наприклад, в Архангельську.
Так, конкретні чиновники (РПЦ я включаю в чиновники, зі зрозумілих причин) від великого непрофесіоналізму і абсолютно невгамовної жадоби (які підігріваються багаторічної безкарністю), звичайно, зробили багато дурниць. Але розбирати я їх не буду (як і їх підтримку «партнерами»), оскільки це не настільки принципово. Головне, я отримав досить багато інформації, яку особисто я, зі своїми досвідом, можу інтерпретувати однозначно: це «сімейні» гри, тобто, як раз горезвісна «передпродажна підготовка». І, до речі, саме з цієї причини вирішити питання на місцевому рівні неможливо, оскільки «сімейні» настільки щільно свого часу окупували систему управління Росією (в тому числі, призначили велику кількість діючих силових генералів), що будь-яку розумну ініціативу на місцевому або федеральному рівні здатні обмежити або навіть заблокувати.
Повторю ще раз, це моє особисте експертний висновок, інформацію, яку я отримав, переказувати не буду, та й не потрібно це робити. Оскільки наведений вище аналіз показує, що такої активності не може не бути. Ну, ось вона і є. І висновок, який з цього аналізу випливає, дуже простий. Або з цією групою потрібно домовлятися як можна швидше, щоб вона свою деструктивну активність припинила (хоча як це гарантувати, я не дуже знаю), або, її треба обмежувати зверху. Боротися з її активністю на регіональному рівні практично неможливо, це дуже складно, та й не ефективно, в одному місці вирішиш проблему, в іншому вони з’являться. Так що картинка в цьому місці, для мене, в усякому випадку, повністю прояснилася.
