Тисячі дітей в Росії з раннього віку займаються професійним спортом. Вже на рубежі першого класу їх батьки повинні визначитися: або робити акцент на спорт, вибравши домашнє або індивідуальне навчання; або щодня ходити в школу, але назавжди залишити мрію стати олімпійським чемпіоном. У Москві для спортсменів є своя альтернатива — легендарна школа «Самбо-70».
Інтернати та училища олімпійського резерву: куди може піти навчатися школяр-спортсмен
СШОР, спортивна школа олімпійського резерву, — у цієї відомої всім абревіатурі фігурує і слово «школа». Але, всупереч назві, одержати обов’язкову середню освіту тут неможливо. Гімнастика, фігурне катання, футбол, будь-який інший вид спорту з олімпійської програми і не тільки — будь ласка. Але опановувати ази математики та російської мови доведеться в звичайній школі, паралельно із заняттями спортом.
13-річний чемпіон Росії серед юніорів з фігурного катання Данило Самсонов зізнається, що час відкрити підручник у нього є тільки в машині — по дорозі з тренування додому і назад. Так живуть тисячі юних спортсменів, особливо якщо багатогодинні заняття на професійному рівні починаються з шести років і раніше. Мова, в першу чергу, про фігурному катанні, спортивної та художньої гімнастики, великому тенісі.
Для цих дітей, у яких по дві-три тренування на день і змагання кожні вихідні, регулярно ходити в загальноосвітню школу — це утопія
Єдиний вихід, як гнатися за двома зайцями, який прямо зараз готова запропонувати система, — це спортінтернати та училища олімпійського резерву (УОР). Тут дійсно збудований ідеальний графік: вранці діти вчаться, увечері — тренуються, і все це в стінах однієї установи. Але є й мінуси.
УОР, хоча і дають загальну середню освіту, найчастіше не беруть першокласників. Їм цікаві спортсмени, що вже домоглися результату з конкретним потенціалом. Інтернат знімає проблему логістики, зате породжує інший, куди більш серйозну. Дитина з 10-12 років змушений жити самостійно, у відриві від батьків, в умовах жорсткої конкуренції за місце в складі і увагу тренера. Теоретично саме в інтернаті найзручніше поєднувати середня освіта та спорт. На практиці, потрапивши в систему на рубежі п’ятого класу, вийти з неї без порушення прихильності майже неможливо.
Як Самбо-70 поєднують навчання і тренування
Центр спорту та освіти «Самбо-70» — єдине в столиці установа, яка з першого класу відкрито для початківців спортсменів будь-якого рівня. Серед представлених видів спорту: єдиноборства, спортивна і художня гімнастика, фігурне катання, плавання. Біля центру, крім основного, існує ще десять відділень по всій столиці. Найвідоміше — ковзанка «Кришталевий», на якому займалися всі наші чемпіонки останніх років: Юлія Липницька, Євгенія Медведєва, Аліна Загитова.
Запис у перший клас центру «Самбо-70»
Розклад уроків виглядає незвично. З ранку, припустимо, пара загальноосвітніх предметів, потім дві години — тренування з профільного виду спорту, потім ще п’ять уроків і під кінець дня — друге тренування. У сумі виходить до десяти уроків на день. Заняття інколи закінчуються о 16.20. Це пізно за мірками звичайної школи, але дуже рано, якщо врахувати, що протягом дня вдається паралельно вчитися і тренуватися.
Діти, які займаються серйозним спортом окремо, в рамках гуртка або секції, найчастіше потрапляють додому після дев’ятої вечора
Тамара Луговских, директор загальноосвітньої школи, розповідає: «Ми приймаємо в перший клас всіх бажаючих за умови виконання нормативів фізпідготовки і відсутності протипоказань для занять спортом. Можна займатися лише спортом, а вчитися, наприклад, у школі за місцем проживання. Але навпаки — тільки вчитися і спортом не займатися — вже не можна. Просто немає сенсу ходити в нашу школу, якщо дитина не цікавиться спортом. Адже зі збільшенням віку у наших учнів буває до двох-трьох тренувань на день.
Запис у перший клас центру «Самбо-70»
Наша система неможлива без тісної взаємодії між учителем і тренером. Постійно потрібно шукати компроміс. Припустимо, ми не можемо піти у вихідний день в театр або в музей, тому що у хлопців з вихідним змагання. Але тренер зате потім відпустить їх у будні захищати якийсь проект.
Жодні спортивні успіхи не знімають з дитини відповідальності за навчання. Чудово, коли дитина мріє стати олімпійським чемпіоном. Але ми всі дорослі люди і розуміємо, що спорт може в будь-який момент закінчитися. Людина повинна здобути освіту, щоб потім не страждати, а мати можливість вибрати свій життєвий шлях.
В минулому році у нас було 12 медалістів з 92 випускників. Сім чоловік за три іспиту набрали 220 і більше балів. Наші випускники вступають у різні вищі навчальні заклади. Найчастіше це РГАФК (Російська державна академія фізичної культури, з 2011 року — Російський державний університет фізичної культури, спорту, молоді і туризму — Прим. ред.), різні педагогічні вузи, а також військові і силові структури. Але взагалі, спектр дуже широкий — були і Вища школа економіки, і біофак МГУ, наприклад».
Тиждень математики в центрі спорту та освіти «Самбо-70»
Діти не платять навіть за шкільне харчування
Принципова відмінність — центр «Самбо-70» знаходиться в зоні відповідальності Міністерства спорту, а не Міністерства освіти. Це не впливає безпосередньо на систему уроків: тут так само, як і скрізь, здають ОГЕ і ЄДІ і слідують базового навчального плану. Є навіть уроки фізкультури, в тому числі і на лижах. Але брати дітей із прилеглих будинків ніхто не зобов’язаний.
В школу можна записатися на підготовчі заняття, а також у спортивну секцію, але зарахування в перший клас все одно проводять в порядку загальної черги. Конкурс досягає десяти чоловік на місце. Класи на паралелі діляться зі спортивних дисциплін: два класи для тих, хто займається єдиноборствами, і один — для всіх інших видів спорту. Зазвичай саме сюди зараховують всіх дівчаток, в той час як два інших класи — повністю чоловічі. Фігуристи, лижники, легкоатлети та інші, у кого спортивні об’єкти не знаходяться під дахом основної школи, які навчаються за індивідуальним планом.
Тренувальний збір в «Самбо-70»
В плані інфраструктури відмінності від стандартної школи разючі. Власний басейн, комфортні роздягальні з душем, де можна привести себе в порядок після тренування, сучасні зали для гімнастики та єдиноборств — звичайний шкільний спортзал це навіть віддалено не нагадує. При цьому освіта і тренування повністю безкоштовні. У «Самбо-70» діти не платять навіть за шкільне харчування. Тому що інакше це призведе до нерівності не тільки в навчанні, але і в спорті. Адже якість раціону безпосередньо впливає на результати.
Реальне життя «Республіки ШКІД»
Незвичайне назва «Самбо-70», як неважко здогадатися, історичне. У 1970 році Девід Рудман — перший вітчизняний чемпіон світу з самбо — прийшов у звичайну московську школу в районі Теплий Стан і заснував секцію самбо. На перше тренування прийшли 13 хлопчиків. Коли дільничний міліціонер побачив список хлопців, він дізнався абсолютно всі прізвища.
Засновник школи «Самбо-70» Давид Львович Рудман
Рудман тільки що повернувся з головною комсомольського будівництва — Баму і назвав секцію в честь свого будзагону — «Самбо-70». Кількість займаються росло дуже швидко секція перетворилася на військово-патріотичний клуб, а до 1973 році був відкритий перший спецклас на базі загальноосвітньої школи.
Відносини Рудмана і його перших учнів наче списані з культової повісті «Республіка ШКІД». Ідея абсолютно аналогічна: повага до особистості кожного учня, демократичні процеси всередині колективу, але при цьому жорстка дисципліна, заснована на авторитеті вчителя.
На новому терені Рудман досяг абсолютного успіху. У 1983 році він здійснив давню мрію — столична влада побудували нове приміщення для школи, яке дозволяло вчитися і займатися спортом під одним дахом, не виходячи на вулицю. Це будівля загальноосвітньої школи існує досі. У 2013 році до неї прибудували суперсучасний комплекс зі спортивними залами та басейном, який з’єднується зі старим будинком надземним переходом.
Девід Рудман з вихованцем школи «Самбо-70»
Але це вже було без Рудмана: на початку 1990-х він іммігрував в США, а «Самбо-70» тепер очолює його учень з того самого першого випуску Ренат Лайшев. Він відомий тим, що знімався як актор і каскадер у багатьох радянських і російських фільмах. Зараз Лайшев — депутат Мосміськдуми: «В 1990-х, коли Рудман вже пішов у бізнес, школа прийшла в жахливий стан. В туалет не зайдеш, скрізь все брудне, діти як безпритульні. Мені стало прикро: «ось Чому ми жили щасливо, а діти — ні?». Я тоді пропонував очолити школу багатьом друзям, хто зі мною вчився. Я ж був далеко не генієм, але тоді директор — була абсолютно немодна посаду. Можна було брати будь-яку школу і працювати в ній.
Зараз ми трохи соромимося свого хуліганського минулого. Не хочу навіть розповідати, що ми творили: раптом нинішні діти захочуть повторити. Припустимо, що один із нинішніх тренерів «Самбо-70» на спір почав повівати з кабінету біології на п’ятому поверсі, тримаючись за один підвіконня. Ще ми пірнали в ополонку. Як все тоді вижили, незрозуміло.
Я пишаюся, що якість освіти сьогодні навіть неможливо порівняти з тим, що свого часу отримували тут ми. Хоча і в моєму випуску багато успішних, гідних людей. Головне, що ми зберегли колишню дружбу і не забуваємо про своїх коренях. Кожен пам’ятає школу і продовжує в міру можливостей їй допомагати».
Кілька уроків пару раз в тиждень: як школярі навчаються зіркові
Взагалі, історично і у відповідності з назвою, «Самбо-70» розвивало тільки єдиноборства — дзюдо, самбо, боротьби та сумо. Але близько десяти років тому в рамках курсу на укрупнення до центру приєднали ще з десяток різноманітних секцій, розташованих в південно-західному окрузі. Це порушило основну ідею — спорт і навчання під одним дахом. Адже нові спортивні об’єкти знаходяться навіть не у пішій доступності від загальноосвітньої школи. Відповідно, діти встали перед вибором: витрачати час на дорогу, йти на індивідуальний навчальний план або продовжувати навчання у своїй школі, а в «Самбо-70» тільки займатися спортом.
Хабіб Нурмагомедов в центрі спорту та освіти «Самбо-70»
Але, як не дивно, саме нові види спорту принесли центру світову славу. Імена самбістів і дзюдоїстів, яких «Самбо-70» растило десятиліттями, не відомі нікому, крім фахівців. Зате Липницька, Медведєва, Загитова — це готові бренди з мільйонною аудиторією. Всіх фігуристок виростила тренер відділення «Кришталевий» Етері Тутберидзе. Каток там існував вже давно, але золоті олімпійські медалі з’явилися після приєднання секції до «Самбо-70».
Випускниця школи «Самбо-70» Євгенія Медведєва, здавши випускні іспити, поїхала тренуватися в Канаду. Зараз середня освіта отримує наступне покоління зоряних спортсменок. Не всі учениці Тутберидзе займаються в «Самбо-70» — деякі навчаються в школах, які зручніше за територіальною ознакою. Хоча вчаться — це голосно сказано, у кращому випадку мова йде про відвідини окремих уроків кілька разів на тиждень.
Бути в школі щодня у спортсменок, які вже в 13-14 років виконують складні четверні стрибки, немає ніякої можливості
Марина Воротнікова, вчитель російської мови та літератури, розповідає про своїх учнів: «у мене в класах по 25 чоловік хлопців, самбістів і дзюдоїстів. Можливо, вони не сильно цікавляться поезією Срібного століття. Це не зіркові дівчата, з якими ми будемо займатися літературним аналізом, як я колись мріяла. Зате кожного з них є за що поважати. Просто тому, що вони їздять сюди з усієї Москви, так як хочуть і тренуватися, і вчитися. Людина не може бути однаково успішний і в спорті, і в навчанні. Завжди потрібно виходити з того, який у дитини пріоритет, і вимагати з нього відповідно.
Каток «Кришталевий»
Якщо хлопчик не зробив домашнє завдання, тому що у нього в цей день було два тренування і він фізично не встиг — це нормально. Я з розумінням ставлюся до хлопців, які, отборовшись всі вихідні на турнірі, в понеділок вранці просто сплять на уроці літератури. Якщо він тицяє в телефон — це неподобство, буде покараний. А якщо заснув, поки я читаю Цвєтаєву, він запам’ятає, що література — це прекрасно. Якщо я почну катувати їх аналізом морального пошуку князя Андрія, я зроблю найстрашніше — вони зненавидять літературу на все життя.
Я займаюся з Сашенькою Трусової (Чинна чемпіонка світу серед юніорок з фігурного катання — Прим. ред.). Вона приходить до мене щотижня, наскільки дозволяє її графік. Виходить формат репетиторства: я намагаюся за 45 хвилин дати їй максимум матеріалу і завдання додому. Що дивно, вона весь цей матеріал дійсно засвоює. Завжди приходить підготовлена, з виконаними завданнями. У минулому році Саша вчилася не в нас і, як вона розповіла, займалася взагалі самостійно. Це суперечить методиці і просто неможливо для дитини її віку. Зараз я впевнена, що Саша зможе сама вступити до вузу, коли прийде час. У неї все для цього є.
Шкільний захід «Паперовий бум»
У спортивній школі відмінно працює елемент змагальності. Припустимо, у шостому класі в мене діти пишуть словникові диктанти за групами. Я ділю клас на три групи, в кожній випадковим чином призначаю капітана. Це може бути як відмінник, так і двієчник. Чий капітан краще напише — та група і перемогла. Діти, які займаються єдиноборствами, відчувають себе частиною команди. І щоб цю команду не підвести, вони вчать матеріал. Не думаю, що цей метод був би настільки ж ефективний у звичайній школі».
Клятва при зарахуванні і жорстка дисципліна
Культура єдиноборств, з яких починалася «Самбо-70», тримається на повазі до традицій. В центрі це реалізовано в повній мірі: всюди нагадування про зоряних випускників, засновників школи, яскравих моментах її історії. За модними освітніми технологіями і ліцейській демократією сюди поступати не варто. Ідеологія «Самбо-70» швидше повертає в радянські часи. Тут жорстка дисципліна, командний дух і колективна відповідальність.
Кожен учень приносить клятву, у школи є своя хартія. Кожен клас має окремий «дисциплінарний» щоденник. Там учитель виставляє колективну оцінку за все, що стосується дисципліни. Тренер перевіряє щоденник класу перед кожним тренуванням.
Якщо знаходить прізвища особливо провинилися — застосовує санкції на свій вибір, від пробіжки і присідань до пропуску важливих змагань
Микита Старостін, учень 11 «В» класу, розповідає про школу, де провчився майже десять років: «Перший клас я закінчив у звичайній районній школі, а в «Самбо-70» лише тренувався. Потім ми з батьками вирішили: навіщо їздити, якщо можна й навчатися, і займатися спортом в одному місці? Зараз вважаю, що це був правильний вибір.
Клятва вихованців школи «Самбо-70»
Великого спортсмена з мене не вийшло. Все одно буду займатися, але швидше за все, тільки для себе. Планую вступати у Військовий університет, ми тут ідеально до цього готові. Дисципліна, постійні тренування — тільки робота і успіх. Якість освіти в нашій школі, я вважаю, досить висока. У нас люди здають ЄДІ і надходять навіть в МДУ. У мене є репетитори, але це щоб отримати дійсно хороші бали.
У класі мене обрали капітаном. Я повинен підтримувати дисципліну, стежити за відносинами всередині колективу, налагоджувати контакт з учителем. Кожен третій четвер місяця всі капітани збираються і обговорюють поточні проблеми. Бійки у нас бувають, звичайно, але на підсвідомому рівні кожен наш учень відразу кинеться розбороняти і проведе виховну бесіду. Це головне табу: техніку бойових мистецтв нам можна застосовувати тільки в цілях оборони».
