У листопаді далекого 1942-го року німецька армія просунулася максимально далеко вглиб СРСР. Сталося це на Північному Кавказі поблизу міста Орджонікідзе (Владикавказ), де німці зуміли домогтися багаторазового переваги в живій силі і техніці. Ціною неймовірних зусиль просування ворога вдалося зупинити і під загрозою повного оточення змусити його відступити. На шляху відступаючих німецьких танків стала 10-я гвардійська стрілецька бригада, де служили брати-близнюки Іван та Дмитро Остапенко, які за допомогою одних тільки протитанкових рушниць підбили 20 танків противника.
Дмитро підбив 12 танків і не переставав стріляти навіть тоді, коли його окоп почав прасувати один з танків. Коли набої закінчилися, боєць потрапив у полон.
Його брат зумів підбити 8 танків і відступив на наступний рубіж.
Після бою Івану і кулеметнику Портянкину, стріляв по выпрыгивающим з палаючих машин танкістам, і піхоті, присвоїли орден Леніна, у той час як Дмитра удостоїли звання Героя Радянського Союзу посмертно.
Але помирати наш герой зовсім не збирався, вже в лютому наступного року він втік з полону і дійшов до наших.
У травні Дмитра запросили в Кремль, де йому вручили його нагороду, а пізніше в газеті «Комсомольская правда» з’явилася стаття про братів-героїв.
Дмитро Остапенко, Остапенко Іван, колишній кулеметник Портянкин. 1965 рік
