Шкільні роки чудові…

25

25 травня — Останній дзвінок. Для мене він продзвенів в далекому 1991 році. Ми були останнім радянським випуском. Багато років минуло з тих пір… Шкільні спогади стають все більш абстрактними, наче й не зі мною це було. Але якісь речі чітко врізалися в пам’ять.
Перші шість років я провчилася у звичайній районній школі №420 на околиці Москви, в Орєхово-Борисово. Школа була не погана і не хороша, середня. Клас у нас був недружный, взаємні обзивання були в порядку речей. Думаю, багато в чому це була «заслуга» нашої першої вчительки, яка в педагогічних цілях» могла виставити учня на посміховисько перед усім класом. Правда, до жорстокого буллінга, який зараз нерідко зустрічається в школах, справа не доходила.
Втім, не все було так похмуро. Недалеко від школи знаходився Царицынский парк, палаци якого в той час лежали в руїнах. Кілька зупинок на метро або тролейбусі — і ти в Коломенському. Природно, нам скрізь ввижалися незліченні скарби і скарби, які ми неодмінно повинні були знайти.
Одного разу з подружками ми вирішили проникнути до церкви Усікновення Глави Іоанна Предтечі в Д’якове — дуже хотілося побачити старовинний храм зсередини. Двері були зачинені, і тоді ми спробували влізти у вікно. На щастя, нічого з нашої затії не вийшло: вікна були закриті гратами і ми зуміли розгледіти тільки частину порожнього храму. Зате фантазія розігралася не на жарт: на кладовищі поруч з храмом нам здалася то Іван Грозний, то Малюта Скуратов, то чи ще якийсь історичний персонаж.

Церква Усікновення Глави Іоанна Предтечі в Д’якове. Фото з сайту Pastvu.com
Свою другу школу, в якій я вчилася з 7-го по 11-й клас, згадую з теплотою. Це була відома математична школа №179, в самому центрі Москви, в Георгіївському провулку. Центральніше, як мовиться, не буває — до Кремля 10 хвилин ходьби. Наша класна керівниця в старших класах — Лебедєва Євгенія Павлівна, — була чудовою людиною, опекавшим нас як мама.
Школа являла собою типове червоне з білим чотириповерхова цегляна будівля. Таких чимало будували в Москві на рубежі 1940-50-х років.

Школа №179. Фото з інтернету
З вікон наших класів було добре видно розкішний особняк XVII століття – палати Троекуровых. Поруч знаходився Будинок Спілок з його знаменитим Колонним залом, де згодом проходив наш шкільний випускний вечір. Але всі ці споруди губилися на тлі величезних будівель, які нині займає Державна Дума.
При школі був організований «Фінський клуб», де ми вивчали фінську мову і культуру, дружили з фінами і навіть їздили до Фінляндії. Для радянської школи це було рідкісне явище.
Школу відрізняв якийсь особливий дух. Мені зараз важко сказати точно, у чому конкретно полягало. Але чомусь у пам’яті нерідко спливали картинки з життя старої Москви, її затишок, гімназійні традиції. Хто знає, може саме в цих стінах зародився мій інтерес до історії.
Прогулювали заняття (було і таке) ми дуже інтелігентно: досліджували старі московські вулиці, провулки і прохідні двори. А уроки іноді зубрили, сидячи на лавочках в Олександрівському саду біля Кремлівської стіни.
Наша школа була побудована на місці знесеного в 1930-ті роки Георгіївського монастиря. Зараз вже не згадаю, звідки я дізналася вперше про нього: хто з вчителів розповів або в книжці прочитала. І вже не згадаю, як склався фантастичний пазл: школа на місці давнього монастиря, старовинні палати Троекуровых, Кремль… В шкільному дворі височіла будка — вентиляційний кіоск метро. Думалось, що тут неодмінно повинен проходити підземний хід, а може і не один!
Наші роздягальні для уроків фізкультури розташовувалися в підвальному приміщенні. У роздягальні для дівчаток була ще одна двері, зачинені на великий замок. Я ні разу не бачила, щоб хто-небудь її відкривав. Здається, подібна була і в роздягальні для хлопців. Здавалося, що це і є вхід в таємничі московські підземні ходи (насправді, там зберігався спортінвентар). І замість того, щоб переодягатися, ми, тремтячи від страху, намагалися зламати замки. Безуспішно. А ще простукували стіни, і іноді чувся зовсім інший, лункий звук (а може, це ми собі тоді нафантазували).
Тим не менш, ми були дуже близькі до істини. Коли в 90-х роках (вже після мого закінчення школи) за шкільною будівлею стали робити спортивний майданчик і зрізали частину схилу, оголилися підземні келії старовинного Георгіївського монастиря, пов’язаного з родом Романових…
Докладніше: Древній монастир в Георгіївському провулку, або таємниці школи №179
Школьные годы чудесные...
Колишній Георгіївський монастир на рубежі XIX-XX століть. На передньому плані — Казанська церква, за нею — Георгіївський храм
Ось такі шкільні спогади. А які були у вас?