Недавні генетичні дослідження підтверджують, що схрещування Homo sapiens і неандертальців не обмежувалося одним регіоном, а відбувалося по всій Євразії. Аналіз понад 4000 стародавніх геномів показує, що гібридизація відбувалася протягом тривалого періоду часу, коли сучасні люди вийшли з Африки приблизно 50 000 років тому. Це вказує на те, що це була не рідкісна подія, а звичайна риса ранньої міграції людей.
Масштаб схрещування
Десятиліттями вчені знали, що більшість сучасних неафриканських популяцій містять близько 2% неандертальської ДНК. Це є доказом минулого схрещування, але місце та ступінь цих контактів залишаються неясними. Нові дослідження показують, що гібридна зона простягалася від Західної Європи вглиб Азії, охоплюючи більшу частину відомого ареалу неандертальців. Ця зона не була окремою подією; натомість генетичні дані свідчать про безперервний ряд взаємодій протягом тисяч років.
Як проводилося дослідження
Дослідники під керівництвом Матіаса Куррата з Женевського університету проаналізували генетичні варіанти 4147 стародавніх зразків, датованих 44 000 років тому. Вони відстежували частку ДНК, отриманої від неандертальців (інтрогресовані алелі), щоб відобразити ступінь гібридизації. Частка ДНК неандертальця поступово зростала з віддаленням від регіону східного Середземномор’я, зрештою стабілізувавшись на рівні приблизно 3900 кілометрів як у західному, так і в східному напрямках.
Наслідки відкриття
Це дослідження спростовує попередні теорії про те, що схрещування було зосереджено в Західній Азії. Тепер докази вказують на ширшу та більш географічно розсіяну картину. Homo sapiens, ймовірно, зустрічався і схрещувався з невеликими ізольованими групами неандертальців, коли вони поширювалися Євразією, фактично «добивши» їх, як сказав один дослідник.
Генетичний слід цього схрещування сьогодні помітний у геномах людей по всьому світу, хоча Y-хромосому неандертальця значною мірою замінено лініями Homo sapiens. Примітно, що атлантичний край Європи — західна Франція та Іберія — виявляється менш постраждалим, або тому, що там не відбулося гібридизації, або тому, що доступні генетичні зразки не відображають цього.
Дослідження підкреслює складність ранньої людської історії та підкреслює, як взаємодія між видами формувала генетичний склад сучасних популяцій. Хоча точний час залишається неясним, докази вказують на те, що схрещування було тривалим процесом, а не окремою подією.
Це відкриття підтверджує ідею про те, що експансія ранніх людей була не просто заміною неандертальців, а складною, переплетеною історією співіснування та генетичного обміну.
