Зворушливі фотографії часів Великої Вітчизняної війни (12 фото)

19

Далі вас чекає добірка одних із самих зворушливих знімків, зроблених в період Великої Вітчизняної війни.

Партизани несуть свого товариша, вбитого в бою, 1941 рік. Війна забрала життя мільйонів солдатів. Забрати вбитих з поля бою було обов’язком перед пам’яттю загиблих — їх ховали, а за документами можна було встановити особу та повідомити рідних. Але іноді бої були настільки жорстокі, що і цього не вдавалося зробити. З самого початку війни уряд СРСР прагнуло зберегти якомога більше життів радянських бійців.

Радянський офіцер тримає на руках врятоване їм дівчинку з села Эльхотово, 1942 рік. Бій у стародавніх Эльхотовских воріт поблизу селища Эльхотово стало одним з важливих ділянок битви за Кавказ. Село розкинулось вздовж правого берега Терека між містами Орджонікідзе і Прохолодний у північній частині Татартупского ущелини (Эльхотовских воріт). Це ущелині мало вигідне географічне положення — відкривався прямий шлях на Грізний і Баку. Однак доблесними захисниками цей шлях був надійно перекритий, а німці втратили кілька тисяч солдат і сотні танків.

Останні полонені фашисти залишають звільнений Сталінград. Російська душа широка і добра. Очевидно, полон не може і не повинен бути приємним, але щодо змісту німецьких військовополонених досі ведуться розмови, що умови їх утримання були дуже м’якими, гуманними.

Дівчинка з кошеням біля зруйнованого будинку. Смоленська область, жовтень 1941 року. Смоленськ опинився на шляху головного удару фашистських військ у напрямку до Москви. Першому бомбардуванню місто піддався 24 червня 1941 року. Незважаючи на героїзм захисників Смоленська, через місяць німцям вдалося увійти в місто. Окупація тривала до 25 вересня 1943 року, але і в ці страшні роки жителі Смоленська боролися з ворогом, створюючи партизанські загони і ведучи підпільну підривну діяльність.

Мешканка села Анастасія Петрівна Шиш проводжає в бій свого сина — командира партизанського загону імені Кірова — і онуків під час Великої Вітчизняної війни. За деякими даними, Анастасія Петрівна — селянка з села Демидовщина Антопольского району Брестської області. Її сина звали Семен, а онуків — Василь і Петро. На думку радянських і ряду сучасних білоруських істориків, на яких посилається «Вікіпедія», партизанський рух на території Білорусії мало загальнонародний характер. До кінця 1941 року з фашистами воювали 12000 партизан в 230 загонах.

Жінка сидить на попелищі рідної хати, зруйнованого німцями. Дивлячись на знімок, починаєш відчувати весь жах і біль війни. За роки війни на радянській території було зруйновано 1710 міст і селищ міського типу, понад 70 тисяч сіл, 32 тисячі промислових підприємств, розгромлено 98 тисяч колгоспів, 1876 радгоспів. Загалом матеріальні втрати Радянського Союзу оцінюються сумою близько 2 трлн 600 млрд рублів — я встановила, що матеріальний збиток становив близько 30% національного багатства.

Сплячі червоноармійці і собака. Собака — друг людини, і на війні — ще і вірний помічник. Собаки охороняли, були слідопитами і саперами, підносили боєприпаси, рятували поранених солдатів. На цьому знімку всім знайшлося місце, щоб подивитися сни про перемогу та світі.

Зруйнований гітлерівцями дитячий садок в Тіхвіне. «Діти і війна — немає більш жахливого зближення протилежних речей на світі», — писав Олександр Твардовський. З вересня 1941 року Тихвин став прифронтовим містом, куди евакуювали дітей з Ленінграда. Тут додатково відкривалися численні дитячі садки, розміщували дітей у школах, хатах-читальнях, червоних куточках, правліннях колгоспів. За короткий час в Тихвин прибуло близько 3,5 тисяч малюків.

Медсестра надає першу допомогу пораненому під час Великої Вітчизняної війни. Серед фронтових медсестер — безліч власниць вищих військових нагород. Їх робота була не менше (а часом і більше) важкої, ніж у тих, хто йшов у бій. За деякими даними, у період війни смертність медпрацівників була на другому місці після стрілецьких. Санітари під смертельним вогнем виносили поранених з поля бою, надавали їм необхідну допомогу, евакуювали в госпіталі. У Підмосковних Хімках у переддень 60-річчя Перемоги відкрито пам’ятник фронтової медсестри.

Радянські солдати танцюють у хвилини відпочинку. Рідкісними, але якими солодкими були ці хвилини. Снаряди вбивали людей, але не могли вбити разудалую російську душу. Відпочиваючи від запеклих боїв, солдати танцювали, читали листи з дому, слухали гармоністів, спали.

Жінка, що годує грудьми немовля, читає лист з фронту. Досі у багатьох сім’ях дбайливо зберігаються листи з фронту, і у кожного з них своя історія. Під час Великої Вітчизняної війни, за даними Вікіпедії, щомісяця тільки в діючу Червону Армію доставлялося 70 млн листів. Основна листування йшла між рідними на фронті і рідними в тилу. Пересилання кореспонденції з фронту здійснювалася безкоштовно. Так як конверти на фронті були в дефіциті, то листи складалися простим трикутником. Лист не заклеивалось — його ще повинна була прочитати цензура. Поштова марка теж була не потрібна, а адреса писався на зовнішній стороні аркуша.

Жінки танцюють на вулицях Москви на честь Дня Перемоги 9 травня 1945 року. Ось вона, омріяна, вистраждана. Про капітуляції Німеччини радянський радіо повідомило 9 травня в 2 години ночі за московським часом.