«Завоювання Персії»: військові можливості США у війні з Іраном

87


Поточне загострення на Близькому Сході є прямим результатом реалізації «комплексної стратегії» президента Дональда Трампа проти зростання впливу в цьому регіоні Ірану. Розглянемо потенційні можливості США при військовому сценарії проти Ірану. Зрозуміло, ці потенційні можливості зовсім не означають, що вони обов’язково будуть реалізовані.
Можливі варіанти американської військової атаки на Іран
1) Сухопутне вторгнення. Мета — тотальне знищення Ісламської Республіки Іран з тимчасовою окупацією, зміною політичного режиму, ліквідацією суверенітету і фактичним частковим розчленуванням державної території. У військових діях прямо задіяні всі самостійні види збройних сил США — Сухопутні війська, Військово-повітряні сили, Військово-морські сили, Берегова охорона, а також частини Сил спеціальних операцій, Корпусу морської піхоти і з’єднання резерву, в тому числі Національної гвардії. Пряма аналогія — операція Збройних сил США та їхніх британських союзників «Іракська свобода» березня-квітня 2003 року проти Іраку.
2) Повітряний наступ. Мета — знищення іранського військово-промислового потенціалу і в першу чергу здатності виробляти зброю масового ураження (насамперед ядерної) та засобів її доставки (балістичних ракет), руйнування інфраструктури, залякування керівництва і населення Ісламської Республіки Іран для примушування його до угоди. Обмежений варіант цього сценарію — точкова повітряна атака по обмеженій кількості цілей, пов’язаних з ядерної та ракетної програми Ірану. У повітряному настанні прямо задіяні ВПС, ВМС, авіація Сухопутних військ і Корпусу морської піхоти. Сухопутні війська та інші здійснюють стримування противника від активних дій. Аналогія — операція «Лисиця пустелі» грудня 1998 року з атакою авіацією і ракетною зброєю по військовим і промисловим об’єктам в Іраку. Приклад точкової атаки: операція «Вавилон» — знищення ВПС Ізраїлю ядерного реактора «Осірак» на території Іраку в червні 1981 року.
3) Війна на знищення іранських «проксі» — ополчень шиїтів в Іраку, іранських найманих загонів в Сирії, підрозділів «Хезболлах» в Сирії та Лівані. Прямо задіяні Сили спеціальних операцій і підрозділи ВПС. Сухопутні війська та інші здійснюють стримування Ірану від прямого втручання і ресурсної підтримки своїх союзників в Іраку, Сирії та Лівані. Аналогія — операція «Непохитна рішучість» (Operation Inherent Resolve, OIR) США і їх союзників проти ИГИЛ (ІГ, «Ісламська держава» — організація, заборонена в Росії). Після її фактичного завершення у частині політичного і військового керівництва США є спокуса кинути розгорнуті і злагоджені сили OIR на знищення іранських «проксі» — перш за все в Іраку.
4) Морська блокада Ірану. Вводиться в розвиток політики економічних санкцій для повної або часткової заборони іранського експорту за морським транспортним торговим шляхам і контролю за іранським імпортом. Прямо задіяні кораблі ВМС і Берегової охорони, патрульна і розвідувальна авіація. Сухопутні війська та інші здійснюють стримування від військового відповіді Ірану. Аналогія — військово-морська блокада Куби в жовтні-листопаді 1962 року.
Примітка. Тут необхідно з’ясувати можливість застосування названих військових сценаріїв проти Ірану одинично або в різних комбінаціях. Наприклад, у такій послідовності: знищення іранських «проксі», здійснення повітряної атаки, проведення сухопутного наступу і т. д. Набір комбінацій може бути різним.
Театр військових дій
Якщо та або інша військова операція США проти Ірану буде проведена, то планувати і керувати нею стане Центком — Центральне командування Збройних сил США, зоною відповідальності якого є Близький та Середній Схід з країнами Афганістан, Бахрейн, Єгипет, Йорданія, Ірак, Іран, Ємен, Казахстан, Катар, Кувейт, Киргизстан, Ліван, ОАЕ, Оман, Пакистан, Саудівська Аравія, Сейшельські острови, Сирія, Таджикистан, Туркменія, Узбекистан, а також міжнародні води Перської затоки, Червоного, Аравійського морів, ширше — західна частина Індійського океану. З точки зору американських військових стратегів, саме в цьому районі світу знаходиться глобальний стратегічний центр. І в центрі цього глобального центру з 2000-х років в американському стратегічному оточенні і знаходиться Ісламська Республіка Іран. У серії іракських війн (1991, 2003-2011, з 2014), афганської війни (2001-2014) року американці обладнали і підготували під свої збройні сили цей театр військових дій. Розглянемо далі по дузі периметр американського стратегічного оточення Ірану.
Ірак
При операції сухопутного вторгнення американців в Іран головний фронт наступу припадає на прилеглі до іранської кордоні південні і центральні райони Іраку. На півночі чекають дії через гористий іракський Курдистан. Ірак — це природна сітка доріг, що веде в Іран. При обороні від сил Ірану Ірак — це контрольоване американцями передпілля або буфер. При наступі на Іран в даний час — це контрольований район передового розгортання американців. З Межиріччя від Вавилона до Персеполісу або від Ніневії в Екбатани більшою частиною по відкритій пустельній рівнині з відмінною видимістю — це з часів Олександра Великого добре вивчений військовими істориками воістину «історичний» локальний театр військових дій.
Зараз, з березня 2019 року, в Іраку американці в порядку дев’ятимісячної ротації розгорнули свою першокласне елітний підрозділ Сухопутних військ США — 1-ю бригаду 101-ї повітряно-десантної дивізії. Підрозділ навчено вертолетно-штурмових атак. У разі підготовки зосередження американських військ в Іраку для наступу на Іран підрозділи 1-ї бригади можуть легко взяти під контроль потрібні американцям іракські аеродроми і надійно захистити від нападів шиїтських ополченців та інших партизанів шляху просування в Іраку американських військ.
В даний час американські військові мають на території Іраку п’ять опорних пунктів — військових баз США, — всі задіяні Силами спеціальних операцій США в операції Inherent Resolve проти ИГИЛ.
— Авіабаза «Аль Асад». Дві злітно-посадочні смуги довжиною в 4 тис. м. Базуються дві групи ударних безпілотників MQ-1B Predator і MQ-1C Gray Eagle, група на вертольоти Sikorsky HH-60 Pave Hawk, яка виконує рятувальні функції.
— Багдад. Постачання іракської антитерористичної угруповання США. Розгорнуто 160-й повітряно-десантний полк Сил спеціальних операцій на вертольотах MH-47G Chinook і MH-60M Black Hawk. Є група ударних безпілотників MQ-1C Gray Eagle.
— Башур. Група ударних безпілотників MQ-1C Gray Eagle. Ескадрилья Сил спеціальних операцій на U-28A Pilatus.
— Табір «Таджи». Групи вертольотів багатоцільовий, транспортної, вогневої, розвідувальної підтримки на AH-64D Apache, CH-47 Chinook, UH-60A/M Black Hawk, HH-60M Black Hawk.
— Ербіль. Іракський Курдистан. Логістичний пункт підтримки «Робертс». Повітряно-посадкова смуга в 4000 м. Групи вертольотів багатоцільовий, транспортної, вогневої, розвідувальної підтримки на CV-22B Osprey, AH-64E Apache, CH-47 °F Chinook, MH-47G Chinook, MH-60M Black Hawk, UH-60A/M Black Hawk, HH-60M Black Hawk.
Зазначимо, що починаючи з 2017 року Пентагон припинив надання інформації ЗМІ про кількість американських військових в Іраку. В останньому експертній доповіді Конгресу, яка датується 26 березня 2019 року, стверджується, що в Іраку зараз перебуває близько 5 тис. американських військовослужбовців. Подібна цифра цілком корелюється зі статтею бюджетного запиту на 2020 рік на утримання 7 тис. американських військових у Сирії та Іраку. Очевидно, що цих сил достатньо, щоб контролювати передовий район розгортання військових операцій проти Ірану, але абсолютно недостатньо для цього при веденні військових операцій проти іранських «проксі» в Іраку або для контролю цієї території при операції повітряного настання на Іран.
Кувейт
Якщо Ірак — це район передового розгортання наступу на Іран, то воротами власне в Ірак для американців на материку служить Кувейт.
З моменту виведення американських військ з Іраку в 2011 році в Кувейті залишається близько 13,5 тис. американських військовослужбовців, що становить більше третини від загальної чисельності в 35 тис. солдатів американських сил у Перській затоці.
З 2011 року американські війська, постійно розміщені в Кувейті, призначені для підтримки операції «Спартанський щит» (Spartan Shield) — місії по «стримування регіональної агресії і стабілізації країн в регіоні». Операція «Спартанський щит» — це не тільки наявність, але і стримування в першу чергу, очевидно, Ірану. Сили США в Кувейті включають не тільки сили, але і бойові частини Сухопутних військ США, що дає Сполученим Штатам можливість проектувати свою армійську силу в напрямку Іраку та Ірану. У березні 2019 року в рамках дев’ятимісячної ротації в Кувейт була заведена 155-я бронетанкова бригада (ABCT) Національної гвардії США, що змінила в місії 3-ю бронетанкову бригаду 4-ї піхотної дивізії. Крім того, в рамках операції «Спартанський щит» на основі ротації в Кувейті розгорнуто ще одна дивізійна штабна структура — зараз це управління 28-ї піхотної дивізії. Розміщена дивізійна структура дозволяє в разі необхідності дуже швидко розгорнути тут на місці в Кувейті принаймні три бригади легкої піхоти.
Відповідно до угоди про військову співпрацю з Кувейтом американці тримають у Кувейті 2,2 тис. броньованих транспортних засобів з протимінної захистом (MRAP). Цих Бтрів якраз вистачає, щоб посадити на них до трьох бригад легкої піхоти.
Центром повітряного постачання американських військ у Кувейті та Іраку є авіабаза «Алі Аль-Салем», а морського (більш важливого) постачання — табір «Патріот» або інакше — кувейтська військово-морська база «Мухаммед аль-Ахмед». Крім того, це ще підготовлене місце висадки підрозділів Корпусу морської піхоти США.
Табір «Арифжан» в Кувейті — це передова база матеріально-технічного забезпечення та ремонтне депо, транзитний пункт перекидання американських військ і контракторів в Ірак. Має одну злітно-посадкову смугу. На базі включена до 9 тис. осіб. Крім цього, тут в Кувейті, в «Арифжане», розташовується штаб-квартира Корпусу морської піхоти США, ВПС США, ВМС і Берегової охорони США.
Табір «Бюринг». Це проміжний пункт для проходження американських військ в Ірак. Має злітно-посадкову смугу у 1590 метрів. У 2017 році був розширений через будівництво нових житлових приміщень на суму $ 3,7 млн.
Катар
Тут розташовуються тили Сухопутних військ США для розгортання в Іраку та Кувейті. На американській базі в таборі «Ас-Сайлиах» розміщені тилові служби Сухопутних військ США. Є велика кількість складів з штучним кліматом. Зберігається бронетехніка на одну механізовану бригаду. Є ремонтна база Stryker Damage Repair Service для відновлення бронетранспортерів Stryker, пошкоджених в ході бойових дій.
Афганістан
Афганська війна 2001-2014 років створила з Афганістану східний фронт на випадок війни США проти Ірану. Іран виявився як би між двох вогнів або в кліщах між американськими військами, розташованими з заходу — в Іраку — і із сходу — з боку Афганістану.
Нещодавно ситуація одночасної війни в Іраку і Афганістані була особливо небезпечна для Ірану зі стратегічної точки зору. Так, наприклад, в 2009 році в рамках ISAF Сухопутні війська США тримали в Афганістані дев’ять бригад Сухопутних військ, у тому числі дві повітряно-десантні, одну «страйкер», чотири легких піхотних (з них дві Національної гвардії), одну авіаційну і одну тилового постачання, плюс одну експедиційну бригаду Корпусу морської піхоти США. Така боєготова угруповання цілком могла здійснити наземне вторгнення в Іран з Афганістану.
Зараз, після виведення американських військ з Афганістану, ситуація змінилася. На лютий 2019 року чисельність американського контингенту в Афганістані налічувала 8 475 осіб — це рівно половина від загального контингенту НАТО в країні. Зараз в Афганістані в рамках операції «Рішуча підтримка» (Resolute Support) розгорнуті такі американські частини: авіаційна ударна бригада 1-ї бронетанкової дивізії, дві бригади тилового забезпечення — 1-ї піхотної дивізії і 2-я бригада тилового забезпечення Сил спеціальних операцій. 2-я бригада зайнята підготовкою афганських урядових військ. Її військовослужбовці виконують функцію військових радників. Також в Афганістані розгорнута одна дивізійна штабна структура — 1-ї кавалерійської дивізії. Остання обставина означає, що в разі необхідності в Афганістані додатково можна буде розгорнути ще три легких бригади Сухопутних військ.
На даний момент абсолютно очевидно, що у розгорнутій в Афганістані американської угруповання в її поточному складі немає сил ні для сухопутного наступу на Іран, ні для оборони від настання серйозних сил з боку Ірану. Що, наприклад, може трапитися з афганської групою, якщо американці проведуть якісь операції проти Ірану начебто повітряного настання або удару по іранських «проксі» в Іраку, а іранці у відповідь у першому випадку атакують своїми військами американців в Афганістані, а в другому — пошлють артилерійські і ракетні озброєння в додачу зі своїми військовими радниками «Талібану» (організація, заборонена в Росії)? Загалом, наявна угруповання в Афганістані потребує суттєвого посилення в разі реалізації американцями будь-якого з перерахованих військових сценаріїв проти Ірану. Але при цьому необхідне значне чисельне нарощування цієї групи в Афганістані вельми проблематично з-за позиції очолюваного Росією ОДКБ і позиції Пакистану, які не зацікавлені у підриві безпеки в регіоні у випадку американської агресії проти Ірану.
Американські Сили спеціальних операцій на кільці оточення Ірану
Низка безперервних воєн США на Близькому і Середньому Сході сприяла інтенсивному розвитку американських Сил спеціальних операцій. У разі реалізації названих вище військових сценаріїв проти Ірану у них обов’язково будуть задіяні підрозділи Сил спеціальних операцій. Характер їх дій буде залежати від конкретного сценарію. В даний час підрозділи Сил спеціальних операцій США розгорнуті в Йорданії, Сирії, Іраку, Афганістані і ведуть бойові дії в рамках операцій Inherent Resolve і Resolute Support. У зв’язку з цим, незважаючи на заяву президента Дональда Трампа в грудні 2018 року про виведення американських військ з Сирії, в березні 2019 року видання The Wall Street Journal з посиланням на неназваних офіційних осіб повідомило про те, що військові США готуються залишити до 1 тис. американських військовослужбовців в Сирії. У значній кількості ці солдати складаються в Силах спеціальних операцій. У бюджетному фінансуванні Конгресу на 2020 рік передбачена стаття за змістом 7 тис. американських військовослужбовців в Сирії і Іраку. Яку кількість серед них займає спецназ, невідомо, але він є.
В іранській військовій перспективі необхідно звернути увагу на підготовку американцями в іракському Курдистані місцевого військового ополчення курдів, відомого під назвою Пешмерга. У складі іракської курдської 30-тисячної Пешмерги американські інструктори готують і загони іранських курдів, які періодично вторгаються Курдистан і в іранський мають криваві сутички з контрпартизанскими і прикордонними підрозділами іранського Корпусу вартових Ісламської революції. У вересні 2018 року іранці навіть обстріляли балістичними ракетами одну з військових баз Курдської демократичної партії (Ірану) в іракському Курдистані. Немає сумніву, що в разі здійснення американських військових сценаріїв проти Ірану загони іракських та іранських курдів вторгнуться з іракського Курдистану в іранський, де будуть вести військові операції під керівництвом та у взаємодії з американськими Силами спеціальних операцій. Військові можливості курдів перебільшуються. Курдські ополчення можуть наступати лише при американської повітряної підтримки, координованих американським спецназом. При можливих військових операціях проти Ірану розгорнутими в Афганістані американськими підрозділами Сил спеціальних операцій останні можуть залучити у свої ряди «союзників» — місцевих афганських носіїв фарсі.
Інший цікавий питання. Крім діючих військових баз, Сили спеціальних операцій США використовують в своїй роботі ще таємні станції ЦРУ і законспіровані пункти. Тому в разі початку військових дій проти Ірану можна цілком очікувати, що якісь невеликі групи Сил спеціальних операцій США нелегально вторгнуться на його територію з півночі — з Туркменістану, Азербайджану і навіть Вірменії, в якій, як стверджується в ЗМІ, посольство США займає друге за площею простір володінь Держдепу за кордоном після Німеччини. У складі численного персоналу посольства США в Єревані цілком можуть виявитися військовослужбовці Сил спеціальних операцій.
На закінчення тут слід зауважити, що напружені відносини США з урядом Ердогана ставлять під сумнів будь-які американські військові можливості проти Ірану з території Туреччини — у тому числі знову ж через курдського питання і майбутнього продовження будівництва незалежного Курдистану — на цей раз за рахунок населених курдами районів Ірану. Згадаємо, що, наприклад, в 2003 році США було відмовлено у використанні турецьких баз НАТО у війні проти Іраку.
Підіб’ємо підсумки
При будь-якому варіанті військових операцій США проти Ірану американці потребують додаткового розгортання своїх підрозділів Сухопутних військ в Іраку, Кувейті і Афганістані. При цьому масштаб і зміст цього розгортання буде вказувати на характер підготовки військової операції проти Ірану.
У повідомленні New York Times від 14 травня 2019 року вказувалося, що в Пентагоні розглядають можливість збільшення своїх сил до 120 тис. людей на Близькому Сході. Зауважимо, що такої кількості американських військ явно недостатньо для проведення операції сухопутного вторгнення на територію Ірану, але цілком достатньо для стримування іранських збройних сил інших перерахованих можливих військових операціях проти цієї країни. У зв’язку з цим простіше всього американцям було б почати нарощування своїх військових сил проти Ірану в Іраку з військового конфлікту з шиїтськими ополченнями в цій країні.
Для проведення наступальної операції сухопутного вторгнення і для тотального знищення Ірану потрібна сухопутна угруповання принаймні 200 тис. чоловік. А може бути, і 300 тис. В США для таких масштабів потрібно мобілізаційне розгортання з закликом резервістів. На іранський фронт доведеться посилати підрозділу з організованого резерву ЗС США — Національної гвардії. Нагадаємо, що на даний момент чисельність регулярних Сухопутних військ США (US Army) і резерву Національної гвардії рівні — по 450 тис. кожного компонента — разом 900 тис. У Корпусі морської піхоти США служить 60 тис. військовослужбовців.
Для зосередження 200-тисячного угруповання вторгнення в Іран буде потрібно, як свідчить досвід наступів на Ірак в 1991 і 2003 роках, близько п’яти місяців підготовки. При цьому понад 90% транспортної логістики доведеться на морські перевезення. При швидкості морського транспорту в 12-15 вузлів його проходження морським маршрутом від східного узбережжя США до берегів Перської затоки займає 25-30 діб.
Між тим песимісти в експертному співтоваристві США взагалі вважають, що для наземного вторгнення в Іран необхідно створити угруповання в 600 тис. осіб, тобто послати на війну три чверті американської регулярної армії і Національної гвардії. На її зосередження на кордонах Ірану піде близько року. Далі песимісти вказують, що при площі Ірану в 1 648 кв. км і населення близько 83 млн осіб для його окупації і повного контролю необхідно угруповання чисельністю в 1,6 млн військовослужбовців. Правда, при цьому визнається, що в разі відмови від окупації Ірану і виведення з нього американських військ відразу ж після перемоги в країні виникне ситуація Libya-style chaos, тобто вийде, як в Лівії після повалення Муаммара Каддафі. Але, може бути, якраз саме в цьому — створення зон хаосу, громадянських воєн, хвиль біженців з «держав, які не відбулися» — і полягає справжня мета американської стратегії щодо просторів Євразії?
Однак, зауважимо, поки ознак підготовки великої військової операції США за «завоювання Персії» немає.