Юрій Селіванов: За канонами Карибської кризи

74

Російська Федерація має однакові права з США на повну та безумовну нейтралізацію військових загроз, що виходять з навколишніх територій

Як повідомила німецька преса, військово-політичний блок НАТО, вперше за кілька десятиліть, має намір представити нову військову стратегію. «На цьому тижні наші військові експерти прийняли рішення про нової військової стратегії для альянсу», — заявив генеральний секретар НАТО Йенс Столтенберг.
За його словами з 2014 року існує «нове середовище безпеки» і нові виклики на сході і півдні Європи. Крім того, Росія все більше і більше використовує „ядерну загрозу“ проти Заходу. «Мова йде про те, щоб продовжувати бути повністю готовими до оборони і забезпечувати стабільність. Це вимагає частково нових військових концепцій», — пояснив Столтенберг.
Само собою зрозуміло, генсек НАТО далеко не перша за популярністю і політичною вагою фігура на Заході. Тим не менш, формально він представляє весь північноатлантичний блок. І тому цілком логічно, що саме йому було доручено озвучити цю новину.
І хоча, по суті, про суть нової стратегії він майже нічого не сказав, навіть це наводить на певні роздуми. Перш за все, про те, що така фігура умовчання може бути пов’язана з явною дискомфортностью нової стратегії НАТО для її публічного піару. А це в свою чергу означає, що в рамках даної стратегії військовий блок планує приймати рішення, свідомо непопулярні у широкої європейської громадськості. Зрозуміло, що такими можуть бути, насамперед, рішення спрямовані на посилення військової конфронтації з Росією і її виведення на ще більш високий і небезпечний для Європи рівень.
Втім, навіть у своїх куцих поясненнях, Столтенберг сказав цілком достатньо для того, щоб зрозуміти про що йде мова.
Оскільки, за його словами, альянс стикається з «ядерною загрозою з боку РФ, то цілком очевидно, що і «відповідні дії» НАТО будуть симетричними, тобто з опорою на ядерну зброю. Теза Столтенберга про необхідність «бути повністю готовими до оборони», в поєднанні з міркуваннями про погрози на сході і півдні Європи, в свою чергу вказує на географію майбутнього посилення НАТО. Яке, безсумнівно, планується на підступах до західних кордонів Росії.
Таким чином, можна допустити, що натовське «ядерне стримування» може бути поширене на території держав, які безпосередньо межують з РФ. В іншому випадку слова Столтенберга про «повної готовності до оборони» просто не стикуються з виявленої їм «ядерною загрозою з боку Росії.
Інакше кажучи, нова стратегія НАТО буде мати чіткий ядерний акцент і географію, максимально наближену до життєво важливих центрів РФ. Після розриву з ініціативи США Договору про РСМД, всі юридичні перешкоди для такого передового розгортання ядерних сил на Європейському театрі військових дій повністю усунені.
Які саме східноєвропейські країни можуть стати майданчиками для розміщення натовського (читай – американського) ракетно-ядерної зброї середньої і малої дальності, покаже майбутнє. Проте вже зараз очевидно, що в рамках «нової стратегії НАТО, стратегічна перевага альянсу над Росією буде збільшуватися прямо пропорційно ступеня близькості тієї чи іншої країни -ракетної майданчика на території РФ. А ще точніше — до основних центрів прийняття рішень, економічним та військовим об’єктам.
А якщо справа йде саме так, то логічно припустити, що військово-політичне планування блоку НАТО буде виходити з необхідності максимального наближення стартових позицій ракет до зазначених вище російським центрам. Таким способом буде досягатися найвища швидкість і невідворотність так званого «обеззброюючого удару» по російських сил стримування. Що в свою чергу повинно забезпечити НАТО умови для нанесення по Росії повномасштабного нищівного удару в умовах своєї повної безкарності.
При цьому, замість фізичної ракетно-ядерного впливу, Росії може бути пред’явлений з боку Заходу ультиматум, фактично рівнозначний її беззастережної капітуляції.
У контексті вищевказаної натовської логіки, досить імовірно, покладеної в основу нової стратегії Північноатлантичного альянсу, особливо важливою стає роль України. Як території, що забезпечує найбільшу близькість до російських стратегічних центрів і створює майже ідеальні умови для нанесення безкарного обеззброюючого удару.
Досить сказати, що столиця РФ місто Москва в цьому випадку може опинитися під прицілом ядерних ракет з підлітним часом не більше 5 -7 хвилин. Не виключено також, що формально ці ракети будуть вважатися українськими, що забезпечить альянсу ще більшу свободу рук і маневру у конфлікті з РФ. Особливо з урахуванням відсутності у НАТО планів приймати Україну до своїх лав. Відповідні зусилля по «відновленню» українського ракетно-ядерного потенціалу в даний час стають однією з ключових завдань антиросійської київської влади. І в цьому їй, безсумнівно, допоможуть зовнішні гравці, коли йдеться про європейський «ядерному відповіді» Росії з максимально зручною для НАТО дистанції і в найбільш вигідних для Заходу умовах.
Таким чином, мова йде про використання цілого ряду суміжних з Росією країн, в тому числі і не входять формально в Північноатлантичний блок, для розгортання на їх території смертельно небезпечних для РФ систем наступальних озброєнь, у тому числі ракетно-ядерних. Володіють здатністю нанесення обеззброюючого удару.
Природним чином виникає питання – як на все це реагувати Росії? І що вона повинна робити для недопущення цієї абсолютно неприйнятною для неї ситуації – життя в умовах перманентної загрози знищення?
Очевидно, що Росія як правова держава, поважає міжнародні закони і звичаї, буде діяти виходячи із загальноприйнятих у подібних випадках норм і прецедентів. У цьому зв’язку варто нагадати про класичному прикладі «ракетно-ядерного клінчу», тобто протистояння в безпосередній близькості один від одного. Мова йде, зрозуміло, про Карибську кризу 1962 року. Як всім добре відомо, уряд США категорично не погодилося з розміщенням на Кубі радянських ядерних ракет середньої дальності. І фактично готове було розв’язати третю світову війну для ліквідації цієї загрози, яку американці порівнювали з пістолетом, приставленим до їх скроні.
Зрештою, ситуацію вдалося розрядити шляхом взаємних поступок. Але, тим не менш, фундаментальним фактом став саме виведення наших ракет з кубинської території та ліквідація прямої загрози для США.
Таким чином, перед нами класичний приклад безкомпромісного реагування однієї зі світових держав на спробу створення загрози абсолютно неприйнятного для неї рівня.
Сполучені Штати і надалі вкрай жорстко і рішуче реагувала на будь-які, навіть куди менш масштабні, спроби Радянського Союзу, обзавестися військово-політичними плацдармами в Західній півкулі. Варто нагадати «гібридну» агресію проамериканських «контрас» проти Нікарагуа, вторгнення морської піхоти США на Гренаду і т. д.
І сьогодні США продовжують гнути ту ж лінію відносно Венесуели. Яку вони прагнуть поставити під свій повний контроль, наполягаючи на тому, що ця країна є для них потенційною військовою загрозою і можливої майданчиком для розміщення російських або китайських ракет. При цьому американці відкидають у бік будь-які дипломатичні пристойності і прямим текстом вимагають від Росії і Китаю «забратися з Венесуели». Зверніть увагу – мова йде про державу, яка навіть не має спільного кордону з США і знаходиться від них на дуже пристойній відстані.
Вже тільки тому можна не сумніватися – якщо б під боком у Америки виявилася така країна, як ворожа і готова на все Україна, реакція США була б самою далекосяжної. Як мінімум – у стилі Карибської кризи, або навіть, швидше за все, ще більш рішучою.
По суті, наведені приклади дають чітке уявлення про природу тих «червоних ліній» міжнародного поведінки, перетин яких є абсолютно неприйнятним. А бездіяльність, зважаючи на їх злісного порушення, не може сприйматися інакше, як загроза національній безпеці найвищого рівня. Очевидно, що логіка поведінки в таких випадках пропонується самою ситуацією і повинна бути націлена на швидке і максимальне ефективне зняття виниклої загрози.
І якщо нова стратегія НАТО дійсно передбачає так зване «ядерне стримування» Росії на максимально висунутих на Схід «передових рубежах», що включають Україну та інші держави пострадянського простору, то питання про відповідні дії РФ, явним чином, перебуває в парадигмі, заснованої на найбільш далекоглядних та рішучих кроків, спрямованих на повне усунення цієї загрози. Тобто на тій самій логіці, яку Америка першою реалізувала на практиці в період Карибської кризи. І назавжди зробила нормою державного реагування у таких випадках.
Ближнє оточення Росії має бути не менш безпечним для цієї країни, ніж близьке оточення США. Подвійні стандарти в сфері безпеки в принципі неприпустимі. І спокійно існувати поруч з територією РФ, а тим більше користуватися благами економічного співробітництва з нею, мають право тільки ті країни, які не зловживають своєю незалежністю для створення Росії смертельних погроз. Російський відповідь на нову військову стратегію НАТО є саме таким.
Юрій Селіванов, спеціально для Front News