Бажання допомогти ближньому своєму — це чудово, однак іноді ці самі «ближні» переходять всі межі дозволеного і буквально сідають на шию своєму добродетелю. Так сталося і з моїм знайомим, який частенько забирає дружину додому з роботи. Кожен раз, коли він приїжджає за нею рівно до 18.00 (сам закінчує працювати о 17.00), до них в машину вибудовується ще ціла черга попутчиц. Однією треба терміново додому, а маршрутка йде довго, до іншого взагалі громадський транспорт не ходить, а третя їде не додому, а на побачення до молодій людині, але підвезти її по дорозі. Причому так повторювалося чи не кожен раз, коли він забирав дружину. І в підсумку замість того, щоб їхати вдвох під приємну музику додому, кожен раз йому доводилося возити на задньому сидінні ще трьох панночок, безперервно балакунів про якусь нісенітницю. В якийсь момент йому все це набридло: вирішив поговорити з дружиною, щоб вона розібралася з її колегами. Але дружина у нього — добра душа — сказала, що не може просто так взяти, і відмовити своїм колегам. Виправдання було таке: «А якщо я у них щось по роботі попрошу, а вони мені теж відмовлять?» Справедливо було б зауважити, що по роботі вона напевно просила щось не кожен день, а от підвозити доводилося практично кожен. Ну да ладно, знайомий вирішив вийти з положення дуже екстравагантно… Буквально недавно бачилися з ним. Я питаю: «Як ти, все возиш повну машину дам кожен раз?» Відповідь мене вразила: «Ні, просто місця нема! Я купив мотоцикл, поки тепло буду дружину так забирати з роботи. Давно хотів двоколісним транспортом обзавестися, а тут ще такий стимул. Зараз якщо хтось із цих «вішалок» набивається в попутники, а я відразу кажу, що місць немає, і показую на мотоцикл. І вони, повісивши ніс, плетуться на зупинку…»