Головні прикмети країни дорогого і рідкісного алкоголю, страшно вологого і гарячого повітря, а також лютих ошуканців-таксистів…
Кожен день ви чуєте від самих різних людей приблизно сорок версій зникнення «боїнга» Malaysia Airlines, що вилетів 8 березня 2014 року з Куала-Лумпура в Пекін (на борту перебувало 239 осіб). Як відомо, «боїнг» безслідно зник над океаном, і досі не виявлено.
Таксисти, офіціанти, бізнесмени, державні чиновники обов’язково розкажуть вам свою, унікальну і достовірну версію подій. За тим варіантам, що чув я: літак вкрали китайці, він був збитий ЦРУ, і це взагалі тренування спецслужб на майбутнє, щоб викрасти авіалайнер з Трампом.
На жаль, про інопланетян і містику не говорить ніхто, пік популярності серіалу «Секретні матеріали» давно пройшов.
Ви дотримуєтеся тверезість як норму життя – нехай Малайзія і світська країна, але більшість жителів тут – мусульмани, а тому пляшка пива в магазині коштує приблизно 200 рублів, в кафе середньої руки обійдеться в 400. Це дешевше, ніж у дорогому Сінгапурі, однак вищезгаданий факт не втішає.
Деякі заклади (де господарі – мусульмани) принципово не подають алкоголь, але в Чайнатауні (китайський квартал на вулиці Petaling) спиртне ллється рікою, хоч і за ціною досить «кусається». Там же подають неприємну мусульманам свинину, і смажать у фритюрі жаб (правовірним їх є знову-таки суворо не годиться).
У селах женуть самогон з бананів і кокосів – за смаком схоже на денатурат.
Вам зустрічаються на вулицях смагляві жителі (малайці – приблизно 50 відсотків населення), китайці (35 відсотків), і темношкірі вихідці з індійського штату Тамілнаду (15 відсотків). Загалом, такий маленький СРСР.
Китайці переселилися в Малайзії, коли султани маленьких держав залюбки одружилися на принцес з Піднебесної, а індійців ввозили англійці як дешевих або безкоштовних навіть робітників. Найчастіше, громадяни Малайзії говорять один з одним на англійській, бо знати інші мови, крім рідної, важкувато.
Вас постійно намагаються «наколоти» місцеві таксисти – це така специфічна «мафія», у порівнянні з якою наші «бомбили» – ангели в дитячому саду. Ніхто не хоче везти по лічильнику, називаючи довільну ціну, і неохоче знижуючи її після жорсткої торгівлі. Можна з цим боротися, викликаючи з додатком «Uber» і його азіатський аналог «Граб».
Вас постійно намагаються «наколоти» місцеві таксисти – це така специфічна «мафія»
Обманюють таксисти не тільки туристів (це в Південно-Східній Азії взагалі святе), але й місцевих жителів, для них немає різниці. Поліція безуспішно бореться з «шахраями». Мабуть, таксисти – містична секта, бо стоїть у Малайзії фірмі таксі звільнити одного нечесного водія, на його місце претендують відразу чоловік десять і більше нечесні.
Вам легко управлятися з місцевою валютою, именующейся рінггіт (в буквальному перекладі – «зазубрений). Один цей самий рінггіт – приблизно 14 наших рублів. Куди простіше, ніж в тому ж Лаосі, де за рубль дають 140 грошових одиниць цієї країни (називається квп), або Індонезії (228 індонезійських рупій).
Хоча там куди приємніше морально: адже класно, що де-то рідний рубль коштує більше екзотичних грошей, ніж американський долар рублів. Курс «зазубреного» до «баксу» США фіксований і однаковий усюди, крім аеропорту.
Він плавно знижується – в 1998 році курс був 2.70 ринггіта за 1 долар, а зараз 4.20. До речі, в 1998 році долар коштував 6 рублів. Скільки зараз – ми згадувати не будемо.
Ви випадково можете зустріти колишніх партизанів-комуністів, в основному з числа етнічних китайців. Бойові загони Комуністичної партії Малайї (а потім і Малайзії) спочатку воювали в джунглях проти японців, потім проти англійців, а згодом, вже після оголошення незалежності в 1960-му році – з «урядом капіталістів».
Тисячі «червоних» повстанців склали зброю лише у 1989 році після загальної амністії, і партія саморозпустилася. У Малацці я бачив екс-комуніста, власника магазинчика, із задоволенням розповідає про бойове минуле. В крамниці висіли портрети Леніна і Мао.
Вам здається, що ви не вылезаете з сауни, бо страшно жарко і волого. Ситуацію погіршують дощі – не пара крапель, а за біблійним принципом «розверзлися сльота небесні». Ллє страшнейше, вода на вулицях вирує, перехожі ховаються по кафе і магазинах.
Через годину сонце світить як ні в чому не бувало, от тільки вас знову помістили в сауну. Увечері не краще – варто пройти п’ять хвилин неспішним кроком, і ви вже мокрий, як миша.
З’являється бажання поклонятися кондиціонерів, немов богам. Правда, зайшовши в громадський транспорт, хочеться натягнути светр – настільки сильно морозять «кондеи».
У Куала-Лумпурі є метро і наземний монорельс. Трапляються і двоповерхові автобуси – суворе спадщина британського колоніального режиму.
У вас народжується відчуття, що малайзійська кухня – це суміш перцю чилі і кокосового горіха. Їх додають у що завгодно, періодично посипаючи дрібними сушеними креветками. Є також креветочні печиво до чаю, популярні креветкові чіпси крупук.
Поширений кетупат – рис, зварений в плетенке з пальмового листа, і залитий зсередини (звичайно ж) кокосовим молоком. Якщо комусь не сподобається, поруч досить китайської та індійської кухні. Європейська теж є, але не так любить. Хіба що піца з чилі, щедро посипана кокосом.
Вас мило попереджають – за провезення наркотиків чекає смертна кара через повішення, а за згвалтування – тілесні покарання і довгий тюремне ув’язнення. Тут Малайзія не відстає від Сінгапуру, де аналогічно страчують наркокур’єрів, і б’ють окрему категорію засуджених спеціальної тростиною.
У разі Малайзії часто застосовується хлист. Призначають від двох до восьми ударів, але, судячи по розповідям, мало не здається. Міжнародні організації з Європи регулярно протестують проти тілесних покарань в Малайзії, малайці не реагують. Крім того, биття по сідницях тут ввели в свій час англійці.
Коли ви повідомите, що з Росії, вам обов’язково скажуть – «о! там же сніг!». Сніг для малайців щось небачено-екзотичне. Деякі їздять в Арабські Емірати, щоб покататися там у величезній мегамолле на штучно зробленому лижному курорті з температурою мінус вісім градусів за Цельсієм.
Мій друг, який працював у посольстві Малайзії в Москві, досі сумує за водохресним морозів, ожеледиці і страшного холодному вітру. Він не зійшов з розуму – просто малайці сприймають потрапляння в російську зиму, як політ на Марс. А хіба вам ніколи в житті не хотілося відправитися на дику незвідану планету?
Георгій Зотов
