Люблять у США всякого роду погрози та ультиматуми, вимоги та санкції розсилати по світу. По всякому приводу і у всі «закутки». Скрізь справа є: “Нацбезпеки тріщить по швах”, – кажуть. Тільки ось ці крики все частіше стають «гласом волаючого в пустелі». Ще п’ять і більше років тому на них як-то звертали увагу, а нині відгуків з вшануванням чинів все менше. Мені так здається, принаймні.
Найяскравіший приклад – Росія і Крим. США з 2014-го року лопотати та ногами топотать не перестають з цього приводу. Ну, а ми їм у відповідь – Кримський міст, в який ніхто не вірив. Вони нарощують свою присутність в акваторії Чорного моря, посилаючись на «захист демократії» в причорноморських країнах – Україні і Грузії, але ми-то розуміємо – нас перевіряють на міцність. Ці країни не члени ЄС та НАТО, а просто «здали» свою свободу і незалежність заради примарної «красивою тусовки».
Ми такі приклади знаємо не з чуток, тверезо оцінюємо загрози і ставимо берегові ракетні комплекси та системи РЕБ, оновлюємо складу Чорноморського флоту і реставруємо військові аеродроми. Простіше кажучи, бачили ми їх на флюгері, як приходять, так і йдуть.
Он знову якийсь їхній генерал закликає «повернути Крим і відпустити українських моряків». Але хто тобі віддасть «непотоплюваний авіаносець»? Шукайте дурнів в дзеркалі. А моряків відпустимо, звичайно. В свій термін. Бо це крок політичний. Он, на пана Петро вже заводять кримінальні справи за зраду, в тому числі і по цьому епізоду. Так що все в свій час.
Ну да ладно, Росія це зрозуміло, протистояння з незапам’ятних часів. Але ж і приклади «неслухняності» в стані колись однодумців з’являються все частіше. Ось перше наближення. «Північний потік-2».
Американці рвуть і метають, газова війна в розпалі. Фіни і Шведи, ці країни традиційно прислухалися до США, а тут всі «демократичні аргументи» проігнорували і через свої води газопровід провели, і беруть участь у будівництві своїми підприємствами. Німеччина відверто «прокидає» всі ці настанови і є, мало не «натхненником усього «кіпішу».
Є лизоблюди – Польща і Данія. Поляки зайняті русофобією, вони за це отримують, як прямі транші на розвиток демократичних інститутів», так і системи озброєння в кредит.
Данці метушаться, і хочеться і колеться, і мама не велить. То з нами, той проти нас, але це не більш ніж затягування (спроба) часу і від них вже нічого не залежить – чи є маршрут поза межами їхніх територіальних вод, так що вони пролетіли повз каси.
Їм невтямки, що янкі їх бачили там же, де і ми самих янкі. США глибоко наплювати на всіх, крім себе. Інакше як пояснити той факт, що після відвертих спроб военногопереворота (так вони ще будуть – немає сумнівів), політичного тиску на Венесуелу і економічних санкцій у вигляді відмови від її закупівель нафти, америкоси знову стали закуповувати цю саму венесуельську нафту.
Кричать на всю горлянку, а самі потихеньку, з заднього ганку, роблять свій гешефт. Так, поки на невеликі суми, але то початок покладено! І по хріну горькому їм на свої власні заяви.
Ось ще зразок приятельських стосунків, за яким стежить весь світ. Контракт на закупівлю Туреччиною у Росії зенітно-ракетних комплексів С-400.
Турки кажуть: «Ваша, від НАТО, ППО і протиракетна система не забезпечує прикриття наших, Туреччини, східних і південно-східних провінцій. А це Сирія, Ірак і «лепший» один – Іран.
У перших двох – терористи, яких самі США і створили і давні супротивники – курди, яких знову ж підтримує США, але стріляють і підривають вони турків.
А вже з республікою Іран у Туреччині відносини як у кішки з собакою. Тобто, національний інтерес Туреччини цілком зрозумілий. Американські ЗРК – «Р» і турків не задовольняють.
С-400 – відмінне рішення, бо своє таку зброю ще тільки у перспективі, можливе (тепер вже цілком) навіть розробка і будівництво в кооперації з Росією. Ось підґрунтя.
Далі – крики, санкції і ультиматуми з боку США і повна байдужість на них з боку Туреччини. Ось в ЗМІ говорять про відправку турецьких військових на навчання в Росію.
