Село без дверей. Чому шанувальники бога шані не бояться злодіїв

19

В індійському селі шані шінгнапур є банк, що саме по собі досить дивно. Але документальні фільми про шані шингнапур знімають не з цієї причини, а через те, що банк — це єдина місцева будівля, у якої є двері. Та й та не замикається: вона захищає не від злодіїв, а від бродячих собак.

Тутешнім жителям не потрібні ні двері, ні замки. Адже кожного, хто посміє скоїти крадіжку, спіткає кара — саде-саті — сім років абсолютного невезіння. До того ж сховатися з здобиччю лиходій не зуміє. Всю ніч він буде скакати на весь опор, але на світанку, коли вже повірить в те, що пішов від погоні, він виявить, що не зрушився з місця. Такі заповіти бога шані, якому поклоняються жителі шані шінгнапур.

Протягом сотень років місцеві анітрохи не бояться крадіжки. Лише ночами дверні прорізи закривають підручними матеріалами, щоб в будинок не забиралися дикі тварини. Всі припарковані на вулицях автомобілі відкриті, власники магазинів зберігають гроші в дерев’яних ящиках, нікому і в голову не приходить ховати коштовності під замком.

За легендою, давним-давно на березі річки, що протікає поблизу шані шінгнапур, була знайдена чорна кам’яна плита. Як тільки хтось торкнувся її, з каменю стала сочитися кров. У ту ж ніч ця людина побачила сон, в якому йому з’явився бог шані і сказав, що плита ця — його земне втілення. Шані покарав залишити камінь в селі і поставити його на площі, щоб він міг оглядати околиці і охороняти спокій. Жителі селища так і вчинили і з тих пір в дверях не потребують.

Розповідають, один із заможних селян одного разу надумав навісити замок на свою комору і трагічно загинув наступного дня.

До 90-х років минулого століття шані шингнапур жила відокремленим життям, поки не нагрянули кіношники з боллівуду. Слух про село без дверей швидко розлетівся по світу, і зараз вона годується за рахунок туристів. Приїжджі, природно, принесли з собою злочинність. У 2010 році в шані шингнапур відбулася перша зареєстрована крадіжка. Хтось стягнув 35 тисяч рупій. Рік по тому пограбували настоятеля храму, а незабаром обчистили і сам храм. Але дверні прорізи будинків залишаються порожніми. Злодіїв особливо-то і не шукають-вони і так прирекли себе на незліченні невдачі.