Радянські актори, провалили вступні іспити у ВНЗ

32

Ми не уявляємо собі наше кіно без цих осіб і, звичайно ж, вважаємо цих людей самими талановитими акторами. Однак, щоб довести, що цей талант у них є, молодим людям довелося чимало побігати, адже при вступі на акторський факультет усі вони почули від голови приймальної комісії «Ви нам не підходите».

Юрій Нікулін
Советские актеры, провалившие вступительные экзамены в ВУЗ
Першу роль в кіно Юрій Нікулін зіграв лише в 38 років! Справа в тому, що 7 років юності актора забрали війни – спочатку Російсько-фінська, потім – Велика Вітчизняна. Повернувшись додому, до Москви, він спробував вступити до ВДІКУ і потім в ГІТІС, але в обох вузах юнакові сказали, що акторських здібностей у нього немає. Не зневірившись, і все-таки твердо вирішивши присвятити себе мистецтву, молодий Нікулін нарешті надійшов у Школу-студію розмовних жанрів при Московському цирку на Кольоровому бульварі. Потім були виступи на манежі, гастролі по всій країні, у свій час він працював зі знаменитим Олівцем. Дебютував у кіно Юрій Нікулін тільки в 1958 році в епізодичній ролі у фільмі «Дівчина з гітарою», однак глядачі помітили його, і кінематографічна кар’єра поступово почала набирати обертів. Далі були «Непіддатливі» і, нарешті, в 1961 році у фільмі «Пес Барбос і незвичайний крос» країна побачила неповторного Балбеса. З цього моменту Юрій Нікулін став зіркою радянського екрану першої величини.
В’ячеслав Тихонов
Советские актеры, провалившие вступительные экзамены в ВУЗ
Родина Тихонових була дуже далека від театру і кіно — мама працювала вихователькою, а батько механіком. Тому батьки щиро сподівалися, що Слава отримає професію інженера чи агронома, тим більше, що в 13 років він вже пішов в училище і вивчився на токаря. Проте хлопчик таємно від усіх мріяв про кар’єру артиста, і, як тільки скінчилася війна, спробував вступити до ВДІКУ. Після оглушливого провалу на іспитах майбутній Штірліц стояв у коридорі, намагаючись стримати сльози. Тут його, на щастя, запримітив знаменитий радянський актор і педагог Борис Володимирович Бібіков. Поговоривши з абітурієнтом-невдахою, він зарахував його на свій курс поза конкурсом. Вже під час навчання Тихонову вдалося отримати невелику роль у фільмі «Молода гвардія» — він зіграв Володю Осьмухіна. Здавалося б, що він вже спіймав свою удачу за хвіст, проте акторська доля буває примхливою. Майже 10 років після цього кінодебюту він не отримував цікавих ролей, так як режисери експлуатували тільки зовнішні дані молодого актора. Лише в 1957 році, після виходу на екрани фільму «Справа була в Пенькові», В’ячеслав Тихонов отримав популярність і заслужив любов глядачів. Було йому до цього часу вже майже 30 років.
Олексій Петренко
Советские актеры, провалившие вступительные экзамены в ВУЗ
Народившись в невеликому селі на Чернігівщині, Олексій Петренко був у юності дуже далекий від своєї мрії – стати актором, тим більше, що навчання в школі давалося йому не дуже-то легко. Проте молодість – час чудес, тому, вийшовши нарешті з-за парти, у 1954 році Олексій пробує свої сили на приймальних іспитах у Київському театральному інституті… два роки поспіль, і обидва рази невдало. Щоб якось прожити і допомогти батькам, працює він в цей час то матросом, то молотобійцем. Вирішується надходити і в третій раз, але тільки вже в Харківський театральний інститут, і тут йому, нарешті, посміхається удача. Однак до популярності і визнання його чекають ще довгі 30 років. Робота в театрах, потім – незначні ролі в кіно, і ось, нарешті, в 1974 році виходить фільм «Агонія», де талант вже немолодого актора розкрився в повній мірі в ролі Григорія Распутіна. Правда, за дивним законами радянського кінематографа, стрічка пролежала на полиці ще одинадцять років. За цей час фільм навіть став відомий за кордоном і отримав кілька престижних кінопремій. Але зате, як тільки він був показаний в СРСР, 47-річний Олексій Петренко відразу став зіркою нашого екрану.
Володимир Меньшов
Советские актеры, провалившие вступительные экзамены в ВУЗ
Виріс майбутній актор в Астраханській області. Батьки його не були представниками акторської династії, тому пробиватися в житті молодому чоловікові довелося самому, адже крім сцени і екрану іншого долі він не представляв. Тому після школи, в кінці 1960-х Меньшов вирушив підкорювати Москву. Проте все виявилося не так просто. Іспити у ВДІК він з тріском провалив і був змушений повернутися додому. Почав працювати токарем на заводі, проте з мрією не розлучився, і буквально через рік знайшов можливість отримати відсутній акторський досвід – влаштувався в допоміжний склад Астраханського драматичного театру. Ще через пару років його вже прийняли в Школу-студію МХАТ на акторський факультет. Проте справжньої популярності йому ще довелося чекати майже 25 років. Великої і справді всенародно улюбленої його роботою стала картина «Любов і голуби». У ній Володимир Меньшов діяв за принципом «хочеш зробити добре – зроби сам». Ось він і зняв свій власний фільм, зігравши в ньому ж не головну, але дуже запам’ятовується роль ведучого. До речі, зовсім не помітно, що при цьому йому виповнилося 45 років.
Станіслав Садальський
Советские актеры, провалившие вступительные экзамены в ВУЗ
Народився в невеликому чуваській селі, актор сам говорить про себе: «Взагалі у мене багато крові намішано: і чуваська, і польська, і українська і єврейська. Тільки російською немає. Але я вважаю себе російським артистом». Однак до реалізації себе як актора Станіслав Юрійович йшов довго і важко. Після феєричного успіху в ролі Синьйора Помідора в шкільному спектаклі хлопчик став мріяти про сцену, але між ним і мрією стояла одна цілком реальна перешкода – неправильний прикус, який робив його мова досить своєрідною. Батько, який дотримувався жорстких педагогічних заходів, сподівався побачити сина курсантом військового училища, однак юнак вкрав гроші з дому і поїхав поступати в театральний. У Москві жоден з внз його не прийняв, і так як назад повертатися не хотілося («Додому, думаю, повертатися – так батько поб’є мене на смерть»), то молодий невизнаний талант осів на перший час у Ярославлі – вдалося влаштуватися учнем токаря на заводі. Спробував вступити до Ярославський театральний інститут – знову невдача, проте від одного з членів приймальної комісії він дізнався, що в Ленінграді є актриса, у якої такі ж проблеми з прикусом. Ранні фарси, до якої Садальський примудрився незабаром дістатися, дійсно підтримала «товариша по нещастю», допомогла порадою, і в 1969 році він зумів вступити в ГІТІС. Ще через 10 років роль Цегли у фільмі «Місце зустрічі змінити не можна» принесла йому великий успіх і глядацьку любов, хоча сам актор цю свою роботу в кіно трохи недолюблює.