Любити по-російськи: про смерть російської бабусі заговорила вся Японія

36


В останній шлях 94-річну Клавдію Новікову проводжали усього декілька людей: рідних майже не залишилося, подруги теж давно відійшли в інший світ. А ось в Японії про смерть мешканки селища Прогрес оголосили по центральним телеканалам: «Померла російська дружина Ясабуро-сан».
Про життя Клавдії Новікової написані десятки газетних статей, кілька книг, знято фільми і навіть поставлений спектакль. У Японії ця російська жінка стала символом любові і самопожертви. Проживши з чоловіком 37 років, вона сама вмовила його повернутися на Батьківщину, до рідних і дружині, яка чекала свого Ясабуро-сан понад півстоліття.
Клавдія і Ясабуро зустрілися в 1959 році. В обох за спиною були важкі роки сталінських таборів: вона відсиділа сім років за чужу розтрату, він – десять років як японський шпигун. І у кожного з них була своя біль. Клавдія перед війною вийшла заміж, народила сина, чекала, як усі, з фронту чоловіка. Але коли її засудили і заслали на Колиму, який повернувся з війни чоловік завів нову сім’ю. Не менш трагічною була доля і в Ясабуро Хачия. Перед війною він разом з молодою дружиною покинув Японію і в пошуках кращого життя перебрався в Корею. Там у нього народилися син і дочка. Але коли восени 1945 року радянські війська увійшли в Корею, більшість японців заарештували за підозрою в шпигунстві проти Радянського Союзу. Ясабуро дали десять років, які він провів там же, де і Клавдія, під Магаданом. З тих пір своєї сім’ї він більше не бачив. Коли японського підданого випустили з табору, його прізвище просто забули внести в списки відбувають на батьківщину військовополонених. Повертатися Ясабуро було нікуди, він був упевнений, що його дружина і діти загинули. І ще він боявся після довгих років, проведених в Радянському Союзі, повертатися до Японії, тому прийняв радянське громадянство і став Яковом Івановичем.
– Ми познайомилися на Брянщині, де були на поселенні. Я побачила Яшу: неросійське особа, худющий, забитий, а в очах така щемлива туга, що у мене серце стислося від жалю, – згадувала потім Клавдія Леонідівна. – На початку шістдесятих мене покликала знайома переїхати на Далекий Схід, в селище Прогрес, і я поїхала. Яша писав, що хоче бути зі мною, а я відмовлялася – боялася, і лише близькій подрузі зізналася, що листуюся з колишнім військово-полоненим.
Ясабуро все ж таки приїхав. Вони одружилися і прожили разом 37 років. Він став перукарем, фотографував, займався голковколюванням. Разом з російською дружиною вирощував помідори і огірки, завели козу і бджіл. Жили дуже скромно, але дружно і спокійно – Яків Іванович навіть голосу на дружину не підвищував. А ось дітей їм бог не дав. «Таких чоловіків, як мій Яша, в окрузі більше і не знайдеш. Мені жінки заздрили: він не пив, не курив», – так говорила про свого чоловіка Клавдія. Вони і померти сподівалися в один день. Вже будучи на пенсії і прибаливая, Яків Іванович привіз дві труни: розібрав на дощечки, висушив, заново сколотив і затягнув на горище. Але вони так і не знадобилися.
Коли почалася перебудова і залізна завіса впала, одна з знайомих родини розповіла про незвичайну жителя Прогресу своєму родичу з Примор’я, який займався загальним бізнесом з японцями. Японські партнери, дізнавшись подробиці юності співвітчизника, організували пошуки його рідних. І знайшли спочатку брата, потім… дружину і дочку.
Хісако віддано чекала свого чоловіка 51 рік: повернулася на батьківщину з дочкою (син помер ще в Кореї), працювала медсестрою і все життя відкладала зі свого мізерного заробітку гроші на будівництво скромного будиночка. Вона збудувала дім для чоловіка, записавши майно на його ім’я, і навіть рахунок у банку відкрила для Ясабуро, хоча не знала, чи живий він, чи повернеться коли-небудь. Коли чоловік знайшовся, їх дочки Куміко було вже за п’ятдесят.
Дочка і брат Якова Івановича приїхали в Прогрес, аби вмовити його повернутися на батьківщину. Але він відмовився. «Я не можу залишити тебе, ти для мене все», – говорив він своєї російської дружини. І тоді Клавдія Леонідівна вирішила сама відправити чоловіка в Японії – вона розуміла, що тут він довго не проживе, оскільки сильно хворів, а там умови для людей похилого віку набагато краще. А його японська дружина Хісако повинна хоча б перед смертю побачити і обійняти чоловіка.
Клавдія Леонідівна сама зробила Якову Івановичу закордонний паспорт, поміняла заощадження на долари і… розлучилася, інакше там, будинки, він не міг би претендувати на пенсію, майно і спадок. І в березні 1997 року попрощалася з коханою людиною назавжди.
Ясабуро постійно надсилав їй невеликі подарунки з Японії, щосуботи телефонував і запрошував до себе в гості. Відома японська письменниця написала книгу про Клавдії Новікової, тележурналісти зняли фільм, і амурчанка стала відома в країні. У префектурі Таттори, передмісті Токіо, усім миром збирали гроші на поїздку «баби Клави» в Японії, і коли вона все ж наважилася (їй було вже за вісімдесят) приїхати, стала там мало не національною героїнею. Тоді ж Клавдія Леонідівна вперше зустрілася з японської дружиною свого Якова: вони обнялися і розплакалися – їм навіть не потрібен був перекладач, щоб зрозуміти один одного.
Потім мешканка Прогресу ще двічі була в Країні висхідного сонця, у тому числі на виставі, створеному на основі доль російської жінки і японського військовополоненого. І в кожен її приїзд Ясабуро умовляв залишитися з ним – його японська дружина Хісако померла, а в кожній телефонній розмові – просився назад, в Прогрес. Але Клавдія Леонідівна весь час відмовляла: вона хотіла, щоб її Яша «міг жити гідно». А сама жила досить скромно, в самоті, покладаючись тільки на власні сили.
– Вона до останнього була дуже активна – у минулому році сама вскопала і засадила свій город, – розповідає Олексій Родя, один з небагатьох, хто добре знав свою односельчанку.
Олексій Ісакович познайомився з Клавдією Леонідівною та Яковом Івановичем близько тридцяти років тому, вони спілкувалися сім’ями. Коли Ясабуро їхав в Японії, він попросив своїх друзів допомагати дружині. Його прохання Олексій Ісакович і Любов Степанівна Родя виконали і були з бабою Клавою до останніх її днів. Вони ж організували гідні похорони.
За словами Олексія Ісаковича, Клавдія Леонідівна покинула цей світ щасливою: її коханий Яша був живий, а останнім часом її стала відвідувати онука Лариса. Так, у Новікової є дві внучки – дочки сина, якого вона народила в першому шлюбі. Їхні стосунки не склалися, за чутками, чоловік сильно пив і у 64 роки помер. Його дочки практично не спілкувалися з бабусею, і лише незадовго до її смерті одна з жінок, яка живе в Прогресі, стала відвідувати бабу Клаву.
Коли в Японії стало відомо про смерті Клавдії Новікової, в Прогрес прийшло кілька листів, у тому числі від самого Ясабуро. Він звертався до неї як до живого: «Клавдія! Я дізнався про те, що тебе не стало, і скорбота долає мене. Я намагався додзвонитися до тебе 30 серпня, в день мого 96-річчя, але у мене нічого не вийшло. Всі сорок років, що я прожив з тобою в Росії, ти завжди була поряд зі мною, завжди підтримувала мене. Спасибі тобі за все… Я зміг повернутися в Японію тільки завдяки твоїм зусиллям, і я безмірно вдячний тобі за це. Згадую, як ми навіть виготовили труни для двох у тебе на батьківщині. Якби це було в моїх силах, я б хотів прибігла до тебе і пригорнути тебе до серця міцно-міцно… Але я безсилий… Спи спокійно, дорога Клавдія. Твій Ясабуро».