В СРСР на прилавках магазинів нічого не було, і слава богу, що ці часи минули! — кажуть критики радянської влади. Багато молоді люди щиро вірять, що символ тих часів — порожній холодильник. Але чи це так?
74 роки радянської влади дуже різні. У 20-х була одна ситуація, в 40-х або 80-х — зовсім інша. Тому почнемо з післявоєнного періоду, який ще пам’ятають літні співгромадяни.
Країна активно відновлювалася. Вже до грудня 1947 року була відмінена карткова система. Для порівняння — у Великобританії картки на продовольство скасували тільки в 1954 році. Починаючи з 1947 року ціни в СРСР знижувалися щорічно.
Після смерті Сталіна на чолі держави постає Георгій Маленков. Він проводить селянську політику: дозволяє збільшити присадибні ділянки в 5 разів, а податок на землю зменшує вдвічі. У результаті село стало давати у 1,5 рази більше продуктів. «Прийшов Маленков, поїли блінков», — говорили селяни. Треба врахувати, що до 53-му році більше половини населення країни живуть в селах.
Радянські люди були дуже хлебосольны і любили веселі застілля.
Фундамент системних проблем заклав Хрущов, прийшов до влади в 1955 році. Повальне насадження кукурудзи призвело до зменшення врожаю пшениці — країна стала закуповувати зерно за кордоном. Невиправдане збільшення плану по м’ясу. «Хапали і везли на бійні все, що могла пересуватися на чотирьох ногах: тільних корів і поросних свиней (свиноматок), телят і поросят, яким би ще рости і рости», — згадував письменник Анатолій Стріляний. Щоб не продавати свою худобу, селяни масово його забивали — скоротилося поголів’я худоби і птиці. З’явилися черги за м’ясом і молоком. За такі художества Микиту Сергійовича і зняли.
Про здорове харчування пеклися на державному рівні, але в тортах і тістечках мало хто собі відмовляв.
Тепер про дефіцит брежнєвської епохи. Уявіть, що у магазин завезли сто батонів ковбаси по три рубля. А туди прийшли 105 осіб. Ось вам і черга, а п’ять чоловік пішли незадоволеними. Це типова радянська ситуація. Погано? Дивлячись з чим порівнювати.
Уявіть, що в магазин знову приходять 105 осіб, але продавець, бачачи високий попит, піднімає ціну вдвічі. 80 осіб, чортихаючись, купують, а 25 йдуть додому ні з чим. Дивіться — немає дефіциту! І черги не видно. На прилавку лежать 20 батонів. Але минулого разу без ковбаси залишилися п’ять чоловік, а зараз у п’ять разів більше — і купити її вже не зможуть. Другий варіант — наші дні. Купівельна спроможність населення в СРСР щодо продуктів була вищою. А ціни стояли як укопані.
Ковбаса була символом достатку і лежала практично в кожному холодильнику
Ковбаса: «Докторська» — 2,20, «Любительська» — 2,90. Горілка — 4,12, 4,42 і так далі. Два десятиліття! Притому зарплати весь цей час продовжували зростати.
«Вартість хліба коливалася від 5 копійок за здобну булку вагою 330 грамів до 16 копійок за буханець чорного або 22 копійки за плетінку-халу, — згадує письменник Олексій Буровський. — При середній зарплаті в 66 рублів в 1961 році і 120 рублів в 1981 році ці гроші були не те що невеликі… Вони були невловимі. У селах печеним хлібом з магазинів відгодовували свиней і курей в домашніх господарствах. Таких негарних людей соромили і лаяли, на них малювали карикатури-в пресі… Зрозуміло, не допомагало».
В робітничих їдальнях громадян годували за сущі копійки.
Так, великі міста і провінції забезпечували по-різному. Скажімо, м’ясо (госцена смішна — 1,90 і 2,20 грн. за 1 кг) в глибинці в магазинах дійсно було дефіцитом. Але це зовсім не означає, що люди його не їли. Основна частина надходила через систему їдалень на підприємствах. Робітник заводу кожен день їв м’ясний суп і котлетку, азу або гуляш. То ж було в інститутах, школах. Обід в робочій їдальні обходився в 40 — 60 копійок.
Втім, м’ясо, навіть екзотичне, можна було купити в кооперативних магазинах. «Була така мережа в системі госкооперации — “Дари природи”, — розповідає письменник Володимир Козаків. — Там продавалася дичину — тетеруки, глухарі, а також ведмежатина, лосятина, оленина… це Коштувало дорожче, ніж традиційні яловичина або свинина, але не в рази. Просто радянські громадяни воліли м’ясну класику». Про великі населені пункти і говорити нічого: котлетка з кулінарії по 7 — 9 копійок пам’ятна багатьом.
Зараз росіяни їдять більше м’яса, ніж в СРСР. Але і на території «великого і могутнього» теж не вегетаріанці жили. Вживання тваринної продукції можна порівняти, наприклад, з капіталістичною Фінляндією. Натомість у Радянському Союзі молока, яєць, картоплі, зернових споживали більше, ніж у нинішній Росії.
Ікру і осетрину гарячого копчення їли не кожен день, але іноді їх міг собі дозволити кожен
Про мережу магазинів «Океан» ми писали неодноразово. До середини 70-х уряд вирішив покінчити з положенням, коли радянський громадянин споживав у середньому 57 кг м’яса на рік, а риби — всього 16,8 кг. І це при найдовшою берегової лінії в світі!
«З річковою рибою були проблеми, — визнає Володимир Козаків, — а ось океанської нас, можна сказати, завалили. Приміром, крижана риба (це назва сорту) продавалася по 30 — 40 копійок за кілограм. Нею годували котів. А зараз це, бачте, делікатес — великий вміст омега-3, диетпродукт. Коштує більше тисячі рублів за 1 кг».
І вже з чим не було проблем, так це зі спиртним. Ось де панувало справжнє достаток.
«Пам’ятаю, після повалення диктатора Салазара в Португалії в СРСР з’явився справжній португальський портвейн за 6,50 — для цінителів. Але його брали неохоче. Марочні кримські портвейни коштували 4,50, ну 5,30. Угорський “Токай” пропонували за 3,50. А легкі сухі болгарські та румунські вина досить пристойної якості обходилися в 2,50 і навіть 1,50». Шампанське зазвичай входило в продуктовий набір на підприємстві, який відпускався за держціною.
Замовлення — ще один із способів виправити перекіс в організації постачання населення. Хороший продуктовий набір складався з ікри, сервелату, банки розчинної кави, згущеного молока, цукерок або зефіру, консервів — шпрот, лосося, печінці тріски і так далі. А до послуг заможних громадян завжди були колгоспні ринки з їх продуктовим достатком. Тому столи на свята завжди ломилися.
Овочі закочували в банки не від потреби, а тому, що свої соління смачніше
Зрадили і розорили
Ситуацію можна було б поліпшити жорсткою боротьбою з корупцією. Але андроповський порив закінчився з його смертю, а незабаром до влади прийшов Горбачов. І почалися дива! Ще в 1987 році виробництво продуктів харчування зростала випереджаючими темпами порівняно з ростом чисельності населення і заробітної плати. Приріст в м’ясній галузі порівняно з 1980 роком склав 135 відсотків, маслосироробної — 131, у рибній — 132, борошномельно-круп’яної — 123. Середня зарплата збільшилася на 19 відсотків. Всі підприємства харчової промисловості працювали на повну потужність і без перебоїв. Але вже в кінці 1988 року навіть у Москві з’явилися талони. Саме цей період, коли люди влаштовували мордобій у чергах за найнеобхіднішим, і намагаються видати за «ганебну радянську дійсність». Чому зникли продукти? По-перше, через непродуманий Закону про кооперацію, який вилився в безсоромну спекуляцію. Нова буржуазія скуповувала оптом продукти за держціною, даючи хабар директорові заводу. В результаті в магазини ковбаса не потрапляла, зате втридорога продавалося в комерційних наметах. А чадом від шашликів в кінці 80-х провоняла вся Москва, притому що м’ясо з універсамів зникло остаточно.
Але головна причина — «демократи» готувалися взяти владу. Екс-голова Ради міністрів СРСР Микола Рижков згадував: «Приходили склади з м’ясом, маслом. Йдуть хлопці розвантажувати, як завжди, студенти. Їм на підході кажуть: “На тобі гроші, уматывай, щоб тебе і близько не було”. З 28 сигаретних фабрик було закрито на ремонт» 26 — та в країні зникли цигарки. Помилуйтеся, громадяни, до чого більшовики країну довели! Все це дозволило без шуму прикінчити Радянський Союз — людям обіцяли, що на них негайно звалиться небачене розмаїття».
І справді, 1 січня 1992 року після старту гайдарівської шокової терапії продукти дивним чином з’явилися в магазинах. Тільки за цей рік ціни зросли в 25 разів. В СРСР таке навіть у страшному сні не могли уявити.
В Гумі можна було демократично перекусити
