ЧОЛОВІЧЕ АЛІБІ

1


Днями зателефонував колишній кагебешник Юрій Тарасович і запитав у лоб:
— Ти ж историйки пописываешь, потрібно ще? Я тут як раз згадав одну свою стару душевну, ось дзвоню, поки не забув:
Справа була у Львові в самому кінці 70-их. Жив-був вуличний шалапут — Птушнік на прізвисько Череп. Хлопець пропащий, мав судимість за крадіжку і цілий оберемок «приводів» за бійки. Всі сусіди тільки й чекали, коли ж його вже нарешті законопатят по — серйозному.
В один прекрасний день все і почалося… П’яненький Череп зайшов у продуктовий магазин під будинком і без черги поліз за сигаретами, чергу захвилювалася і висунула зі своїх надр найлютішого покупця. Череп послав його куди подалі і тут же отримав від мужика по морді. Встав, похитав головою і замість того щоб з ганьбою забратися, вийняв перочинний ніж і вставив мужику в черево… Кинув знаряддя, вискочив на вулицю і побіг світ за очі.
Але його проблема полягала в тому, що в тій черзі перебували чоловік десять знали його з дитинства. Піймання Черепа була справою кількох годин. Вдома, в гаражі, у численних друзів і у всіх злачних місцях чекали міліцейські засідки.
Але наш хлопчина був не такий дурний, щоб на них нариватися, додому навіть не пішов, тільки подзвонив мамі, щоб сховала паспорт. Втікач переночував дві ночі в підвалі, розмірковуючи як і куди податися далі. Поки було не ясно: помер підрізаний мужик, чи немає? (насправді потерпілий швидко поправився, пощастило)
По ідеї світила Черепу «вишка» для малоліток — 10 років. Думав він думав, сидячи в підвалі, перебирав всі варіанти і раптом згадав про одного знайомого, з яким колись продав крадений мопед. Хоч і не один, але там точно засідки не буде, а раптом вдасться пару рублів зрубати у старого «приятеля».
Глибоким ввечері Череп подзвонив у двері, відкрив п’яний, незадоволений «друг», звали його Богдан. Богдан довго згадував Черепа, насилу пригадав. Вислухав історію його пригод і відрубав:
— Ти знаєш, Черепан, мені не до твоєї маячні, у мене турботи крутіше, я завтра йду в армію. 6. 00. з ложкою і кухлем у військкомат, так що заходь через два роки. Поки що.
І тут Черепа пробило…
На наступний день в Райвійськкомат, з’явився за повісткою Богдан Дурко, з кухлем ложкою, але без паспорта. Зрозуміло, за паспортом його додому не відпустили. Покартали тільки. Сфоткали нашого Черепа, видали військовий квиток на прізвище Дурко і відправили служити.
План у Черепа з Богданом був нехитрий, але безпрограшний: Череп йде в армію (хоч і було йому всього 16, зате виглядав на всі 19), а Богдан з ранку сів у поїзд і поїхав у Херсон до свого глухонімому діду — рибалці.
Дід був контужений з війни і не вдавався в подробиці. Приїхав улюблений онук до нього жити, ну і добре, ласкаво просимо…
Продумали хлопці і систему зв’язку: Богдан пише листа додому, відправляє його до Черепа в частину, той пересилає до Львова. Так само і в зворотному порядку: отримав листа зі Львова від батьків Богдана, послав у Херсон. Щоправда таким чином кожен лист йшло цілий місяць, але що тут такого?
Минуло півроку, Череп відслужив в учебці і послали його 16-річного пацанчика в «афган» зі всіма наслідками у вигляді контузії і кульового навиліт…
Потрібно віддати Черепу належне, воював він ніяк не гірше товаришів і навіть заслужив дві бойові нагороди.
Пролетіли два роки служби. Череп і дезертир зустрілися в Москві, Богдан узяв військову форму і нагороди, віддав Черепу його паспорт і хлопці розійшлися як в морі кораблі, не потиснувши один одному руки… «Воїн-інтернаціоналіст», Дурко прибув у військкомат ставати на військовий облік, заявивши, що військовий квиток вкрали в поїзді, військкомат послав запит частина: чи дійсно у вас служив Богдан Дурко? Частина відповіла, що так, цей геройський хлопець дійсно воював у них в Афганістані. ТОЧКА. Богдану видали новий «военник» і побажали успіхів у праці.
Минуло два місяці і Череп випадково попався на перевірці документів.
СІЗО. Слідчий став навалювати на нього купу різних «висяків», а головне грабіж з вбивством стався через місяць після того, як він два роки тому подався в біга. Там навіть і «свідки» знайшлися. Хочеш не хочеш, а Черепу все довелося розповісти і про «Афган» і про Херсон. А оскільки справа зайшла так далеко, то підключили КДБ, так воно і потрапило в поле мого зору.
Ми швидко з’ясували «хто є хто» і я підключив усі свої зв’язки, в коржик розбився, але примудрився, щоб Череп отримав менше меншого – всього один рік загального режиму, а ось його «подільник» Богдан загримів на чотири, за злісне ухилення від виконання військового обов’язку.
Мені його було анітрохи не шкода, але ось Череп, інша справа. Я не пригадаю, щоб мої співробітники, які бачили за роки служби всякого, збирали для підслідного харчі, речі та гроші, тиснули йому руку на прощання і бажали успіху.
Не знаю, яким він був раніше, але тоді він дуже нам всім сподобався. Хоч і був у бігах, але бігу бегам ворожнечу: чесно воював, заробив нагороди, кульове поранення і дикі головні болі в погану погоду, до кінця своїх днів. А пацану ледь стукнуло 18…
P. S. Я якось запитав Черепа: «Що найважче було в Афгані? » Він, не замислюючись, відповів: «Коли нам вручали бойові нагороди. Всі хлопці раділи, а я один плакав… »
anekdotov.net
надіслала Зіна