Братська Африка: що СРСР там робив і чому пора повертатися

1


«Росія взяла участь у боротьбі за визволення Африки. Пора взяти участь у боротьбі за будівництво Африки», — заявив президент Конго Дені Сассу Нгессо. Він прибув до Москви на зустріч з російським президентом, щоб відновити угоду 20-річної давності: Росія відправить в Конго військових радників, а пізніше напевно укладе договір про постачання зброї. У пізній період СРСР ходило безліч анекдотів про співпрацю з африканськими країнами. Буденна свідомість не готове сприймати політичну необхідність присутності країни на далекому і, здавалося, чужому континенті. Але СРСР чітко відстоював свої інтереси. Андрій Полонський нагадує, як Радянській Союз допомагав і що робив для Африки.
Герой Радянського Союзу Гамаль Абдель Насер
Коли в 1964 році Микита Хрущов повісив золоту зірку Героя на груди єгипетського лідера Гамаля Абделя Насера, багато хто в нашій країні сприйняли це нагородження як особисту образу. Ходила частівка:
Лежить на пляжі догори пузом
Герой Радянського Союзу
Гамаль Абдель на всіх Насер.
Сміх-сміхом, а арабські країни Північної Африки дійсно були необхідні нашій країні в роки Холодної війни. Ці землі, що колись входили до складу Османської імперії, а потім опинилися під колоніальним гнітом європейських держав, з кінця 50-х — початку 70-х років стали несподіваним подарунком для «Рад». В Єгипті, Тунісі, Лівії та Алжирі ми будували електростанції і заводи, греблі та сільськогосподарські кооперативи, але все ж основним було військове присутність на південному березі Середземного моря.
В кінці 60-х років СРСР мав постійну військово-морську базу в Порт-Саїді (контролював Суецький канал), авіаційні бази в Каїрі, Асуані і Мерса-Матрухе (Єгипет), у нас існувала військово-морська база у Сфаксі — другому за величиною місті Тунісу, а з кінця 70-х років – і в столиці Лівії Тріполі. І одне це не давало країн НАТО та їх союзників відчувати себе спокійно не тільки біля берегів Кіпру, але і біля берегів Італії і Франції, не тільки на Босфорі, але і на Гібралтарі.
Братская Африка: что СССР там делал и почему пора возвращаться новости,события,политика
Гамаль Насер (ліворуч) і Микита Хрущов
Звичайно, арабські країни Північної Африки завжди залишалися не надто надійними союзниками. У них було погано з політичною стабільністю і наступністю. Після смерті того ж Насера його наступник Анвар Садат фактично згорнув співпрацю з СРСР. Вони програли підряд дві війни Ізраїлю, причому з ганьбою, погубивши і радянську зброю, і почасти престиж радянських військових радників, здобутий кров’ю у роки В’єтнамської війни.
Але все одно таких геополітичних можливостей, які вони нам надавали, ніхто інший надати не міг. В ту пору, спочатку в кінці 50-х – початку 60-х років, а потім на початку 70-х, коли одна за одною країни Африки, Азії і Латинської Америки заявляли про свою соціалістичної орієнтації, справді здавалося, що дні західного капіталізму і «демократії» в її англо-саксонської версії полічені. Думалося, що мине ще кілька десятиліть, буде досягнуто кілька блискучих перемог — й всесвітній «лівий похід», яким керував СРСР, закінчиться остаточним тріумфом: весь світ — принаймні, за межами класичного Заходу — забарвиться в червоний колір радянського прапора. Те, що ситуація розгорнулася зовсім інакше і впав не тільки Східний блок, але і сам Радянський Союз, в арабському світі, в Африці, багатьма досі згадується як найбільша трагедія.
Братська Ефіопія
У російській історичній свідомості завжди існувало як би «дві Африки». Північна Африка, що входила до складу Османської імперії, була століттями як би «близько». На прикордонну з африканським континентом Святу землю ходили в паломництво (поруч був Єгипет). По землях свого найближчого південного сусіда Османської Туреччини — в тому числі й за її близькосхідних провінціям — російські люди багато мандрували і непогано їх знали.
Чорна ж Африка, Африка південніше Сахари, завжди залишалася якоюсь дивиною. На відміну від західних європейців, моряків і завойовників, будівельники російської держави, передусім землепрохідці і організатори, йшли і йшли на Схід, до берегів останнього океану. У них століттями існував свій шлях у казкову Індію — через степовий океан Євразії, через середньоазіатські ханства або Іран.
Братская Африка: что СССР там делал и почему пора возвращаться новости,события,политика
Візит в СРСР парламентаріїв з Ефіопії
Тому ні у работоргівлі, ні в хижацький європейському розділі Африки Росія не брала участь. Південніше Сахари Росії довгий час не було, нас там не знали. Щоправда, існувало одне єдине виключення — единоверческая Ефіопія.
Ефіопські імператори (негусы) намагалися встановити зв’язок з Санкт-Петербургом ще з XVIII століття. Але наші першопрохідці, мандрівники, торговці і воїни від Миколи Ашинова та архімандрита Паїсія до Миколи Гумільова, що найцікавіше, добиралися до землі предків Пушкіна, не має виходу до моря, також звичним шляхом — по суші, через Єгипет і Судан.
За межами ж братської Ефіопії на африканському континенті до середини ХХ століття довгий час безроздільно панували работорговці і європейські колонізатори — англійці, французи, бельгійці, голландці. Наші предки не брали участі в «ярмі білої людини», і це одне з головних історичних переваг Росії в африканських країнах.
Від феодалізму до соціалізму
1960 рік став поворотним для чорної Африки. Тоді 17 африканських держав проголосили незалежність. Це велике історичне рух, підготовлене десятиліттям антиколоніальної боротьби, тут ж наштовхнулось на потужну підтримку Радянського Союзу. Країна стала ініціатором прийняття на XV сесії Генеральної асамблеї ООН «Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам». Одночасно в Програмі КПРС з’явилася теза про те, що «однією з головних антиімперіалістичних сил є національно-визвольний рух».
Як в державних і партійних структурах — Мзс і ЦК КПРС, так і в науково-дослідних центрах і навчальних закладах стали створюватися наукові відділи, кафедри, орієнтовані на Африку. Був створений Інститут Африки АН СРСР і Університет дружби народів, який вже в 1961 році отримав ім’я одного з перших героїв і ікони антиколоніальної боротьби, конголезького поета і політичного діяча, голови уряду Демократичної Республіки Конго Патріса Лумумби.
Саме цей університет став важливим науковим і політичним інститутом, який проводив радянський, а в даний час і російське вплив в Африці. За десятиліття його закінчили сотні тисяч фахівців з декількох десятків африканських країн.
Братская Африка: что СССР там делал и почему пора возвращаться новости,события,политика
Згадка на фасаді УДН імені Патріса Лумумби, зараз такий написи вже немає
Для більшості молодих африканських держав з перших днів їх існування СРСР було природнім і самим надійним союзником. Одне за іншим африканські держави заявляли про свою соціалістичної орієнтації, навіть про відданість марксизму. Гвінея, Конго, Танзанія, Гана, а пізніше — Ефіопія, Ангола, Мозамбік. Зрозуміло, марксизм більшості лідерів цих держав був дуже своєрідний, але в радянському ідеологічному синтезі тієї епохи існував дуже зручний теза про «прямому переході від феодалізму до соціалізму», який дозволяв пояснити всі перипетії місцевої політичної боротьби і труднощі економічного розвитку обставинами «великого історичного стрибка».
Існували й практичні переваги радянської системи в очах молодих африканських лідерів. Справа в тому, що завдання постколоніального розвитку ідеально відповідали радянської однопартійної моделі. Молодим державам, оточеним численними ворогами, потрібна була хоч відносна стабільність влади, ні про які «альтернативних виборах» не можна було вести й мови, особливо якщо мати на увазі непідготовленість, а то і звичайну неграмотність значної частини населення. Крім цього, в спадок від колонізаторів африканським країнам дісталися довільно прокреслені границі, ніяк не поєднуються з етнічною картою місцевості, що породжувало безліч конфліктів. Всюди йшов переділ власності. Потрібно було якось боротися з неграмотністю, злиднями та ін.
«Хороший червоний — мертвий червоний»
На цьому тлі Радянський Союз пропонував майже готові і як би «перевірені» рішення, а «капіталістичний ринок» і «парламентська демократія» здавалися небезпечними і абсолютно марними. Так СРСР відразу став найбільшим політичним гравцем в центрі і на півдні Африки.
У США, Великобританії та інших західних країнах заговорили про «червону загрозу», «червоної чуми» в Африці, необхідності зупинити африканське наступ СРСР і т. п. Американські журнали для найманців виходили з епіграфом «Хороший червоний — мертвий червоний».
Континент став зоною виключної активності розвідок НАТО – ЦРУ, британської MI6 і т. п. Всіма доступними способами розпалювалися етнічні, племінні і расові конфлікти і суперечності, ускладнювалось державне і політичне будівництво в африканських країнах. У хід йшли терор, диверсії, підкуп, а там, де гроші і залякування не давали плодів, — спрямовані політичні вбивства.
Зразком західної тактики в Африці стало вбивство лідера конголезької революції Патріса Лумумби, здійснене за особистим наказом президента США Дуайта Ейзенхауера (відданий 18 серпня 1960 року).
Братская Африка: что СССР там делал и почему пора возвращаться новости,события,политика
Патріс Лумумба в полоні у антиурядових військ
Американці спровокували в країні криза, введення військ ООН і сепаратистський рух, домоглися відставки Лумумби з поста прем’єр-міністра, а потім викрали його і його найближчих соратників і вбили. У документальному фільмі «Вбивство в колоніальному стилі» (2000) один з офіцерів хвалився, що до сих пір зберігає щелепу Лумумби як сувенір.
Здача позицій
Але позиції Радянського Союзу в Африці залишалися непохитними до самого кінця 80-х років. Горбачов пішов звідти сам, це була добровільна здача позицій.
Масштаби радянської допомоги Африці важко оцінити. СРСР збудував у багатьох країнах континенту незалежні енергетичні системи (гідро — і теплоелектростанції, ТЕЦ, ЛЕП сумарною потужністю більше 3 мільйонів кіловат). Будувалися металургійні і нафтопереробні заводи, іригаційні та сільськогосподарські об’єкти, вели геологічні роботи (330 великих промислових об’єктів). У півтора десятках країн Радянським Союзом були відкриті вищі навчальні заклади. В Африці працювали радянські інженери, лікарі, техніки, геологи, вчителі.
Радянський Союз виявився залучений в кілька великих воєн, найбільшою з яких стала «громадянська» війна в Анголі і Мозамбіку з прямою участю ПАР і англосаксонських «військових найманців». Війна почалася в середині 70-х років.
Братская Африка: что СССР там делал и почему пора возвращаться новости,события,политика
Ангольські бійці за свободу від колоніалізму з радянськими «операторами», обучавшими їх керувати танками
Ангольського лідера Антоніо Агостиньо Нето, поета і особистого друга легендарного кубинського революціонера Че Гевари, відразу ж публічно підтримав Фідель Кастро. Кубинські добровольці воювали в Анголі абсолютно офіційно. Участь радянських військових фахівців приховувалося, проте тільки через Анголу з 1975 по 1990 рік пройшло 10 000 наших військових перекладачів, офіцерів і солдатів (через Мозамбік — близько 4-х тисяч).
Війна в Анголі тривала майже півтора десятиліття і закінчилася перемогою урядових сил тільки в 1992 році, коли Радянського Союзу вже не існувало…
У 90-і роки наша країна з Африки остаточно пішла і, здавалося, велика робота декількох поколінь пропала. В якійсь мірі наше місце в Африці зайняли китайці. Але сьогодні, коли Росія на нових підставах намагається повернутися до країни на південь від Сахари, досвід і пам’ять ХХ століття грають найважливішу роль: ми знаємо, що робити в Африці, вміємо працювати там, нас теж пам’ятають і чекають. Втім, протистояння з конкурентами і противниками нікуди не поділося, тому завжди знайдеться тисячі аналітиків і публіцистів, які будуть стверджувати, що у нас там немає інтересів, що нас давно забули, що у нас занадто слабка економіка і низький рівень торгівлі з африканськими країнами. Але і це не страшно.
Андрій Полонський
Першоджерело публікації: https://politikus.ru/events/119522-bratskaya-afrika-chto-sssr-tam-delal-i-pochemu-pora-vozvraschatsya.html
Politikus.ru