Американський агент в найближчому оточенні Путіна?

1


Днями газета The New York Times опублікувала статтю, в якій говориться, що в найближчому оточенні президента Росії Володимира Путіна працює американський агент. Або – що ще гірше – американські агенти. Причому в даному випадку мова йде не про «агента впливу», а саме про «інформатора ЦРУ».
У статті під назвою «Можливий конфлікт Міністерства юстиції і ЦРУ в справі дотримання державної таємниці» шеф вашингтонського бюро NYT та Ради з міжнародних відносин Девід Сангер і аналітик у сфері національної безпеки і охорони інтелектуальної власності Джуліан Барнс – тобто люди далеко не випадкові – обговорюють чергові рішення Дональда Трампа.
Американський президент дозволив генеральному прокурору США Вільяму Баррі розсекретити будь розвіддані, що призвели до розслідування російського втручання в американські вибори. Він побажав, щоб «Бар докопався до всього, що спецслужби знають про розслідування його кампанії». Одночасно Трамп закликав двох найближчих союзників – Великобританію та Австралію – розсекретити свої власні дані по цій справі. І Бар пообіцяв: «Ми викриємо усіх».
На цьому тлі журналісти журяться, що нове розслідування генпрокурора може болісно вдарити по позиціях ЦРУ. Вони, зокрема, цитують главу нацрозвідки Дена Коутса: «Я впевнений, що генеральний прокурор буде працювати за давно встановленими стандартами захисту секретної інформації. Абсолютно очевидно, що якщо ці стандарти будуть порушені, то буде поставлена під загрозу наша національна безпека.»
Все це можна було легко віднести до внутрішньої політичної боротьби в США і вже набридлої теми розслідування спецпрокурора Мюллера, тим більше що сам Трамп не без підстав підозрює, що проти нього під час його виборчої кампанії працювали спецслужби. Однак, швидше за все, ситуація набагато складніша і небезпечніша.
Справа в тому, що офіційно, по закону, ЦРУ не має права працювати в своїй власній країні. Але це положення легко обходиться за допомогою розвідок тих же Великобританії і Австралії. Виходить замкнута система.
Припустимо, що у ЦРУ є якісь дані, які воно хоче відпрацювати на території Сполучених Штатів. Вони передають ці дані британським MI-5 та MI-6 або Australian Security Intelligence Organisation, і іноземці вже виконують завдання дружніх спецслужб. Так ЦРУ отримує владу, яку (в правовому плані) йому ніхто і ніколи не давав. Вони збирають компромат на вищих посадових осіб країни і мають можливість втручатися у процес прийняття політичних рішень або, що в ряді випадків значно істотніше, «зливати» інформацію в пресу. Утворюється дивний симбіоз ліберальних ЗМІ та розвідтовариства, який пов’язує легальних представників владних структур по руках і ногах. Якщо додати до цього інтереси транснаціональних корпорацій і роботу їх служб безпеки, виникає нова, надзвичайно небезпечна глобальна сила, яка практично замкнута на собі і нікому не підконтрольна.
Можливо, Трамп, особисто і політично зачеплений розслідуванням обставин його виборчої кампанії, намагається кинути цій структурі виклик. Однак наскільки великі шанси, покаже тільки час.
Інформатор в Москві
У чому суєта навколо «російської підтримки Трампа» зав’язана на специфічних американських аспекти внутрішньополітичної боротьби. Однак у статті NYT є один момент, який має вже пряме відношення до Росії, нашої внутрішньої політичної життя і національної безпеки.
Журналісти пишуть про якийсь «ключовому інформатора» з найближчого оточення Володимира Путіна, який остаточно переконав ЦРУ в тому, що Росія втручається у вибори. І від цих слів якось стає не по собі.
Є всі підстави припускати, що цей «ключовий інформатор» «зливав» ЦРУ не тільки відомості про нашому гіпотетичному «інтерес» до Трампу і його оточенню, повідомляв, що «Путін особисто займався обранням Трампа» (який простір для фантазії з метою підвищення особистої «цінності» в очах американської розвідки тут може бути, і подумати страшно). Він міг доповідати і про безліч інших аспектів вітчизняної зовнішньої і внутрішньої політики.
З інформацією, оприлюдненою газетою, ми дізналися, що американський агент працював в наших «верхах» у 2016 році. А в 2014 році, в розпал української кризи та загострення в Донбасі? А при звинувачення в застосуванні хімічної зброї в Сирії?
…Ну і так далі.
Що це було?
Стикаючись з подібного роду інформаційним взбросом, хочеться запитати: «А що це було?»
Може бути, просто ляп американських журналістів, які в пориві внутрішньополітичної полеміки, повні бажання захистити державну таємницю, її легко промовляють і розкривають. Враховуючи професіоналізм і досвід Девіда Сангера, це якось не дуже схоже на правду.
Чи ліберальні журналісти спільно з ЦРУ «здають» вже відпрацьовану і стала незручною фігуру? А може бути, навпаки, ЦРУ ставить перед собою завдання посіяти взаємна недовіра у вітчизняній політичній еліті? А може, все це разом?
У будь-якому випадку, розбиратися в даній проблемі слід не журналістам, а фахівцям у галузі національної безпеки. І стаття в The New York Times додала їм інформації для роздумів.
За що, звичайно, спасибі американської ліберальній пресі. Правда, в те, що журналісти проговорилися за «простоті душевній» і природної схильності до свободи слова, чомусь віриться насилу.
Аналізуючи ситуацію в цілому, важко не погодитися з російсько-єврейським письменником, перекладачем і публіцистом Ісраелем Шаміром, який написав у своєму Facebook: «Боротьба президента Трампа з разведсообществом напрошувалася. Разведсообщество хоче правити світом, хоча їх народ не обирав. Слухатися і коритися їм не хочеться. Але у демократії немає шансів, поки не приборкають союз шпиків і медіа, союз ЦРУ і «Нью-Йорк таймс».