Чи пам’ятає хто, що 25 травня 1989 року відкрився Перший з’їзд народних депутатів СРСР? Навряд чи. А адже сьогодні йому 30 років – дата.
Коли ця подія відбувалася на моїх очах, я жарко і ясно відчував: твориться історія. Тут і зараз! Велика історія! Але чим далі віддаляєшся від подій кінця травня – початку червня 1989 року, тим дрібніше вони представляються. Настав момент – зовсім зникли за обрієм.
А 1989 рік був забарвлений кольором надії. Очікування чогось небувалого почалося задовго до з’їзду – коли йшли вибори делегатів. Розгорталися дійсно вільні вибори, яких не було з часів розгону Установчих зборів у 1918 році. Вибори проходили без політтехнологів – сьогодні таке важко уявити. Кандидати не мали бюджетами на ведення своїх кампаній. Не увійшов ще в практику підкуп виборців. Про таке поняття як «база даних виборців» навіть не чули. Кожен вів кампанію, як умів. Запам’яталося: дружина Сергій Станкевича агітувала за чоловіка біля станції метро «Профспілковий» – роздавала листівки.
Ніколи більше в історії радянського і російського парламентаризму у складі депутатського корпусу не було такої концентрації розуму, талантів, професійної компетентності, темпераментів, яскравих особистостей як на Першому З’їзді. І не буде!
Вже тільки тому шкода, що такий блискучий інтелектуальний потенціал працював такий короткий період – менше двох років. А головне – даремно.
На З’їзді з першого засідання з’ясувалося: ніякої єдиної волі у товариства немає. Є безліч конкуруючих один з одним класових, кланових, етнічних інтересів. Багато були в принципі несумісні. Хтось міг згуртуватись – але лише на час, і тільки на одному пункті – на усунення колишньої влади. А влада в свою чергу не готова була працювати з розщепленим на десятки самих різних і не завжди благонамірених – інтересів суспільством. І тому губилася, робила дурні руху…
Але от дивишся з 30-річного далека на події травня-червня 1989 року і думаєш: а чи був взагалі сенс збирати це громіздке владне освіта? І я не знаходжу жодної позитивної причини. Ну, хіба що одне – народ выкричался. І все.
З’їзд – рубіж, після якого керованість країною стала різко знижуватися. А незабаром і самої країни не стало. І знадобилося всього три роки для цього.
Те давнє подія – пік кар’єри Горбачова. Після з’їзду все покотилося під ухил – і його доля теж. І закінчилася його блискуча на перших порах кар’єра швидко – відходом з політичної арени через два з половиною роки. Навіть не доглядом, а поваленням у формі публічного стусана від Єльцина.
Тепер у мене відчуття, що я був свідком пожежі. Величезного і всепоглинаючого. Пожежа адже заворожує. Чудово знаєш, що біда, що горе людське, що гине майно, що залишиться згарище, а все одно почуття захвату від полум’я.
Перший з’їзд народних депутатів СРСР – це початок катастрофічної пожежі. Який потім смів велику і звитяжну Імперію. І залишилися ми на попелище.
